Агресивний дилетантизм парламентської квазі більшості – свідчення не лише її кризи, але і стимул для відповідальних політиків
Набір базових внутрішніх суперечностей української політики, густо замішаних на традиційному протистоянні фінансово-виробничих груп і окремих олігархів, наразі поповнюється ще і чинником публічного політичного дилетантизму. Мова тут далеко не лише про підсумки виборів президента, як може здатися на перший погляд.
Зрештою творча постать Володимира Зеленського не є новою для українського політичного класу. Новою і несподіваною є його роль майбутнього глави держави.
Натомість агресивний політичний дилетантизм демонструють ті, хто різними неоковирними способами, намагаються всіляко відтермінувати набуття повноважень новообраним президентом, закласти для нього максимальну кількість "кадрових мін", навіть – "мінних полів", коли йдеться про суддівські чи прокурорські кадри.
Розбалансування державних інституцій, напередодні вступу на посаду новообраного президента, матиме своїм наслідком наростанням збоїв системи управління державою загалом. Цим неодмінно скористається російський агресор. Максимально скористається.
Верховна Рада, за нинішньої структури її правлячої умовної більшості, неспроможна стати на заваді руйнації державного управління. Радше навпаки, як бачимо це з намагання створити проблеми із датою інавгурації нового головнокомандувача Збройними Силами.
Уряд? Напередодні втрати формальних повноважень Петром Порошенком, там різко загострюється протистояння фінансово-промислових інтересів, до якого втручатимуться старі і нові "антикорупційні установи". Кабінет Володимира Гройсмана не зумів навіть виконати законодавчої вимоги про підготовку до 1 травня Бюджетної декларації. Що вже говорити про те, щоб цей Уряд спромігся забезпечити необхідну інституційну зв'язність країни.
Таким чином обрання Володимира Зеленського об'єктивно, і не з його вини, прискорило саморуйнацію системи влади, виникнення її вакууму.
Негативним моментом у цьому процесі є та обставина, що зникнення згаданої системи ставить під загрозу саму державність країни, чим активно скористаються, разом з агресором, також сепаратисти, і то не лише на Сході та Півдні... Позитивним – те, що, volens-nolens, відповідальним суб'єктам української політики, у нових політичних обставинах, доведеться проектувати і здійснювати докорінну реконструкцію всього комплексу суспільно-державних взаємин, бо згадана архаїчна сукупність інститутів була дедалі менше дієздатною сама по собі, а її ще й обтяжили різними незакінченими і суперечливим "реформами" на кшталт "децентралізації", або створення нових антикорупційних органів, фактично без ліквідації старих. Здійснювати модернізацію доведеться в умовах зовнішньої агресії, жорсткої політичної конкуренції, агресивного інформаційного середовища та швидкого вичерпання кредиту довіри, виявленого суспільством новообраному Президенту.
З чого слід цю роботу починати? Одночасно з кількох різних, але рівно важливих стартових точок.
Однією з них є реабілітація купівельної спроможності домогосподарств.
Злидні та суспільний занепад являли і являють собою стійку історичну "сіамську пару" в усі часи. Бідність в Україні є штучною, зумовленою такими чинниками, як корупційні навантаження на собівартість усіх без винятку товарів і послуг. Серед причин бідності населення чільне місце займають комунальні тарифи, які не лише безпосередньо забирають в середньому значно більше третини доходів домогосподарств, але є вагомим чинником зростання цін. Відтак аудит тарифів і їхнє приведення до економічно обґрунтованого рівня являють собою першорядне завдання. Тим паче, що ця проблема, за свідченнями соціологів, неодмінно називається громадянами першорядною.
Зменшити тарифний тягар для домогосподарств можна лише спільними зусиллями таких державних інститутів як Верховна Рада, Президент і Кабінет Міністрів. Чи готові нинішні квазікоаліція та Уряд до такої роботи? Ні, бо вони самі і влаштовували цей "тарифний галоп" в інтересах монополістів енергоринку.
Сьогодні лідер парламентської фракції "Батьківщина" Юлія Тимошенко запропонувала створення Національної комісії із розслідування всього комплексу корупційних зловживань, що мали місце останніми роками. Така робота потрібна не лише задля повернення вкраденого та справедливого покарання злочинців, але і для унеможливлення рецидивів "схематозу", який прямо призводить до зубожіння цілих суспільних верств.
Отже формування нової парламентської більшості та нового Уряду є необхідною стартовою умовою для початку реальних соціально-економічних змін. Є надія, що у парламенті вистачить конструктивних фракцій і депутатів для цих кроків.
Дочасні парламентські вибори доречно оголошувати лише в разі неможливості здійснити зміни у структурі цього парламенту. Однак тоді є ризик, що вибори пройдуть за чинним законом, відтворивши неефективну систему фракцій і груп наявного парламенту.
Крім першорядних кроків у соціально-економічній та інфраструктурній площинах, для подальшої реалізації позитивних суспільних змін оновлюваній владі доведеться здійснити системний аудит країни загалом. Національний перепис населення має бути лише одним з його елементів. Треба знати не лише демографічну структуру населення, але і скласти детальне уявлення про всі ресурси країни, стан її природного середовища, дослідити Україну за багатьма іншими параметрами, що будуть застосовані уперше. Технічне завдання на проведення такого аудиту вже має стати частиною політичних доктрин відповідальних політичних сил. Без проведення комплексу названих заходів жодне планування розвитку країни є неможливим.
Альтернатива? Швидке скочування у хаос дилетантизму та неспроможності держави зберегти загалом саму країну.
