Чому "у Зеленського" так поспішають спродати родючі землі?

Земля в Україні – це набагато більше, ніж просто родючий ґрунт або місце розташування приватних садиб. Земля є частиною українського архетипу, національної ідентичності. Так склалося, що до сімдесятих років минулого сторіччя більшість українців ще проживали на селі, де поле, город і пасовисько являли собою основних годувальників сімей. Тому українці, нехай вже і городяни у першому-другому поколіннях, є особливо чутливими до земельного питання.

Чи розуміють цю особливу соціопсихологічну обставину "у Зеленського"? Схоже, що ні. Тому нова правляча група такими прискореними темпами перетворює землю на ординарний товар.

Окрім суто економічних та фінансових чинників, які миттєво виникнуть внаслідок цього, постануть також нові соціальні, екологічні, криміногенні та інші проблеми. І не факт, що нинішня влада, з огляду на її інтелектуально-культурні особливості, буде спроможною впоратися з цією, цілковито новою суспільною ситуацією, та ще і в умовах гібридної війни Росії проти України.

Терміновий продаж землі загрожує самій територіальній основі української державності. Великі латифундисти скуплять землю та проженуть із неї дрібних і середніх фермерів, які сьогодні ще її орендують. Це призведе до подальшого знелюднення села – втрати поселенської мережі в Україні.

У питаннях обігу землі як активу немає куди поспішати. Спочатку слід дати раду Державним кадастрам, привести у відповідність із вимогами ЄС правила користування природними ресурсами та модернізувати служби контролю за їхнім виконанням, розширити межі та охоронні зони заповідників та інших природоохоронних об'єктів. Після цього, коли кожну земельну ділянку, яка підлягає відчуженню можна буде бачити наочно, з усіма її характеристика та вимогами щодо експлуатації можна приступати до запровадження повноцінного обігу таких ділянок на умовах оренди чи володіння.

У будь-якому разі рішення про відкриття ринку землі має бути ухвалено українським сувереном – народом на Референдумі, як цього вимагає Юлія Тимошенко, лідер партії "Батьківщина".

Ось основні підходи, за яким вона пропонує діяти у земельному питанні:

- рілля в Україні – це 72% території країни, тому рішення про її продаж має бути ухвалено РЕФЕРЕНДУМОМ, як це і обіцяв у своїй програмі чинний Президент;

- середній раціональний розмір фермерського наділу в світі становить 5га, тому і в Україні земля має бути у користуванні саме фермерських родин, а не мільйонногектарних латифундій, що дасть змогу саме фермеру бути користувачем і дбайливим господарем землі;

- український фермер має перед усім продавати не сільськогосподарську сировину, а продукт її, бодай первинної переробки;

- спочатку слід "виростити" справжнього фермера – відповідального і культурного користувача землі, а потім запроваджувати ринковий обіг, за умови обмеження максимального розміру наділу, до 500 га "в одні руки". Наразі ж владою пропонується "стеля" у 210 000 га;

- у більшості провідних країнах світу більшість с/г земель у державній і муніципальній власності, а в Україні її пропонують за безцінь продати в приватні руки;

- сьогодні землю в нас купують у тіні $ 1000/1 га; а у Польщі, в законний спосіб купують 1га $ 11 0000, Данія – 21 000 євро, Нідерданди 76 000 євро.

Землю не можна передати у цілковиту приватну власність, бо це ресурс держави для будівництва правильного аграрного укладу за французьким або польським принципом.

Дефіцит харчових продуктів у світі, спричинений зростанням населення планети та кліматичними змінами перетворює сільгоспземлі на стратегічний ресурс, який просто ірраціонально передавати у безроздільну приватну власність.