Чому цей фільм так швидко зник з екранів?
Наприкінці прокату у київських кінотеатрах, ледь встигли подивитися фільм "Додому". Його назва кримськотатарською – "Еvge". У залі не було жодного вільного місця. Ця дебютна робота Наримана Алієва, перед усім про безмір горя, заподіяного війною, розв'язаною Росією проти України.
Не слід переказувати динамічного сюжету цієї кінодрами, де кожен кадр віддзеркалює те, чим жила Україна наприкінці серпня-початку вересня 2014 року. Скажемо лише, що йдеться про родину кримських татар, які у рідному Криму, знову, через 70 років після сталінської депортації, опинилися на чужині. Україна ж часто повертається до них найгіршими своїми рисами – обивательської байдужості, крадійства та здирництва.
Впало в очі таке протиставлення. Головному герою, у виконанні добре знаного Ахтема Сеітблаєва, доводиться дати хабара лікареві у морзі, аби мати змогу забрати тіло загиблого в Ілловайську сина для належного за мусульманським звичаєм похорону. Проте від хабара відмовляється молодий патрульний поліцейський, який, попри всі наявні підстави для затримання автомобіля, де перевозять загиблого добровольця, лише зі щирим співчуттям застерігає від небезпек у дорозі.
Тут дуже точно передано атмосферу того часу – нова поліція, яка ще не бере, і мародери, які беруть завжди. Таких прицільних замальовок – від глобально-політичних до побутових – у фільмі мало не через край. Тому його неодмінно слід побачити всім, хто усвідомлює, що сьогодні живе на зламі історичної долі України.
Можна було б не писати цього блогу, обмежившись постом у фейсбуці, якби не одна нав'язлива думка. Фільм, якось швидко зійшов з великих екранів. Чи не тому, що напередодні зустрічі нормандської четвірки, де може бути почато процес відмови України від Криму, якось "не політкоректно" нагадувати про десятки тисяч жертв цієї війни?
