''Яка розумна є тому альтернатива'', аби знову не йти на дочасні вибори парламенту?
Роковини президентства Володимира Зеленського позначилися неймовірно складним збігом зовнішніх обставин, які не залежать від української влади. Циклічний прихід хвилі світової фінансово-економічної кризи цього разу збігся у часі зі світовою вірусною епідемією, руйнівний ефект якої посилюється глобальною інформаційною мережею.
Значна кількість країн опиняються у ситуації швидких і болісних змін структури споживання товарів і послуг, виробництва, експорту-імпорту, логістики, зайнятості населення, соціального забезпечення, медичної допомоги і санітарії.
Формується нова соціальна дійсність. Спроби відповідати на її виклики засобами попередніх часів просто не можуть бути ефективними.
Тому архаїчні авторитарні чи тоталітарні режими, не маючи ресурсів для використання сучасних соціальних інструментів підтримки своїх суспільств в умовах глобальної кризи, намагаються: або просто ігнорувати сам її факт, як це роблять у Туркменістані, де заборонене саме слово коронавірус, або, визнаючи наявність захворюваності, максимально зберігають звичний спосіб життя, як це відбувається у Білорусі.
У більшості країн, які прийнято називати розвиненими, хоча і не повсюди одразу, запроваджено вагомі карантинні обмеження, з метою максимального зменшення одномоментної кількості хворих, що потребують госпіталізації. Разом з цим, у названих країнах зроблено вагомі кроки для підтримки домогосподарств та бізнесу. Головним сенсом таких дій є збереження платоспроможного попиту населення в умовах дефіциту робочих місць та інших важких соціальних наслідків пошесті.
Українська влада у своїх заходах протидії епідемії віддала перевагу обмеженням і заборонам, лише символічно позначивши турботу про найбільш вразливі верстви населення незначними разовими виплатами окремим категоріям громадян та перенесенням термінів певних обов'язкових платежів, а також – скасуванням штрафів та інших санкцій, утім лише до кінця поточного року. Вірогідно, що в умовах жорсткого бюджетного дефіциту, зумовленого не лише об'єктивними економічними обставинами, але і якістю державного управління з боку, перед усім, Кабінету Міністрів, на більш дієві заходи годі було й сподіватися.
Відтак, з карантину Україна вийде зі значно підупалим внутрішнім попитом, зрослим у рази рівнем безробіття, бідності та соціальної агресії. Ці обставини підсилюватимуться неврожаєм та можливим дефіцитом електроенергії, (через посуху, яка призвела до втрати гідроресурсів для ГЕС), а також – триваючими збройними провокаціями російського агресора, як на фронті, так і в тилу.
Словом, ще до осені, зачарованість тієї частини громадян, які забезпечили своїм минулорічним вибором створення сучасної конфігурації української влади, може вивітритися. За звичайних обставин у цьому не було б нічого трагічного. Після констатації фактів того, що фракція партії "Слуга народу" перестала відігравати роль парламентської більшості та неможливості утворити урядову коаліцію у наявному складі Верховної Ради, слід було б провести її дочасні вибори, а тоді сформувати новий уряд. Однак в умовах соціально-економічної кризи, війни, остраху пандемії, нестачі харчів та енергії дуже складно забезпечити навіть процедурну легітимність виборів, не згадуючи вже про відповідність їхніх результатів реальним суспільним настроям. З іншого боку, дедалі очевиднішою є неадекватність більшої частини правлячої групи новій соціальній реальності.
Проте, навіть у цих умовах дочасні вибори – це крайній варіант, на випадок, коли у Верховній Раді не вдасться домовитися про стратегію на період після епідемії.
З точки зору такої стратегії, перед усім потребує серйозної корекції т.зв. "медична реформа". Епідемія показала, що в один момент може виникати потреба у збільшенні в рази кількості лікарняних ліжок, спеціально обладнаних під ті, чи інші медичні потреби. Це стосується не лише інфекційних відділень, але й травматичних, опікових, неврологічних. Перш, ніж братися за т.зв. "оптимізацію" лікарень, слід дослідити структуру захворюваності в Україні, з урахуванням тих обставин, які відкрила епідемія. Очевидно, що в уряді і в "офісі" президента таке розуміння наразі відсутнє.
Не менш першорядним є перегляд "земельної реформи". Зараз на світовому ринку зерна виникає ситуація, коли країни-імпортери намагаються закупити його якомога більше, а експортери (не Україна) – навпаки притримують, остерігаючись великого неврожаю через посуху. Орні землі і прісна вода являють собою стратегічний ресурс для забезпечення продовольчої безпеки країни. Водночас, в умовах глобальної кризи і трансформації світових економічних взаємин українську землю все одно неможливо буде продати за мінімально вигідну ціну.
Україна не має змоги підтримати домогосподарства, малий і середній бізнес "живим грошима", як це роблять потужніші держави. Водночас, є цілком можливим з тих земель, що перебувають в державній власності, роздати фермерам у безоплатне тривале користування земельні наділи площею близько сотні гектарів кожному. Сімейні ферми це водночас і домогосподарства, і малі, чи середні підприємства, довкола яких формується середовище економічної активності – виробництво та обслуговування техніки, мінеральних добрив, транспортне та банківське обслуговування, переробка, торгівля тощо. Безкоштовне надання фермерам землі у довготривале користування, збереже їхні кошти, які замість витрати на купівлю наділів, можуть бути вкладеними у інші сфери економіки.
Аналогічні антикризові пропозиції мають бути розроблені для всіх галузей господарства, від яких перед усім залежить життєзабезпечення українського соціуму – від енергетики до освіти. Створення і реалізація цих комплексних стратегічних планів достеменно кращий вихід, ніж чергові дочасні вибори.
