Гасло Януковича: один народ, і мова одна. Російська
У затвердженій в суботу програмі Янукович в принципі чесно зізнався, що обіцянки про державний статус російської мови виконати не може, бо для цього "необхідна стійка більшість у Верховній Раді". Щоправда, прибрехнули: більшість потрібна не стійка, а конституційна. Саме така, в боротьбі за яку Клюєв з Морозом угробили парламент Y скликання.
А далі в програмі написано: "Ми – послідовні прихильники гасла: "Дві мови – один народ". В принципі воно так і є. Наш народ, тобто ми, говоримо здебільшого двома мовами, хоча і не всі. Двомовними, як свідчить соціологія, є етнічні українці, особливо ті з нас, які рідною мовою вважають українську: значна частина в залежності від обставин спілкується або українською, або російською. От як я: незліченну кількість разів на день підсвідомо перескакую з мови на мову, хоча послідовно і свідомо збільшую в своєму мовленні долю української.
Зате наші співгромадяни, які є етнічними росіянами, майже на сто відсотків спілкуються винятково російською. Це – їхнє право. Але ж для повної двомовності нашого народу і релізації гасла Януковича достатньо, аби ця соціальна група підучила трохи українську і хоча б інколи нею говорила. Почати можна з Ахметова, Азарова і Чечетова... Врешті-решт, сам Янукович опанував українську, і виступає, по правді кажучи, досконалішою мовою, ніж Ющенко з налетом сумського суржику.
А от державний статус російської мови – а його багато хто з прихильників цієї ідеї вбачає як спосіб повного звільнення від української мови, – позбавить українську державного захисту, якого вона потребує після століть посиленої русифікації. Буде так як в Білорусі, де після проголошення державного статусу російської вона як сильніша за визначенням донищила-таки білоруську. За такого підходу в Україні у нас, всупереч мрії Януковича, залишиться один народ, і мова одна – російська.
Відсутність у російської мови державного статусу щедро компенсується перевагами цієї мови в будь-якій сфері громадського життя. Мовні потреби російськомовної частини нашого суспільства задоволені на значно вищому рівні, ніж мовні права українофонів. Ще багато треба зробити, щоб українська стала поширеною не менше, ніж російська.
Думаю, що переважна більшість громадян це розуміє. Саме тому на шкалі приорітних проблем мовне питання посідає місце у третій десятці.
