Який день більше пасує захисникам ВІтчизни. Нарва? Крути? Конотоп?
Післямова до свята.
Президент має рацію. 29 січня все ж таки більше, ніж 23 лютого, пасує для того, щоб святкувати "День захисника Вітчизни". 23 лютого німці десь під Псковом чи Нарвою розбили "партизанський" загін росіян-більшовиків. Якщо і є якісь історичні підстави для нас відзначати річницю тієї поразки, то це хіба що українське прізвище командарма Дибенка.
Пропозиція Президента, навіть і не будучи чітко артикульованою, відзначати День захисника Вітчизни 29 січня, в річницю бою під Крутами, викликала шквал невдоволення в російсько-радянських шовіністичних колах України та контрольованих ними ЗМІ. Как это так? Внутрішньо їх обурила сама думка, що в Україні може бути якийсь окремий день якоїсь, ще більший жах!, окремої від Росії Вітчизни. Зовні ж ідею змінити дату святкування вони аргументують тим, що під Крутами Україна зазнала поразки (але при цьому забули з'їсти лимон). Дарма, однак, що 23 лютого – це також день поразки.
Хоча з якого боку поглянути. Неспроможність більшовиків стримати німецький наступ стала одним із чинників укладання Берестейського миру, який легітимізував де-юре незалежну Україну та встановив її фактичні кордони, визнані Росією. Можливо, з цієї точки зору 23 лютого Україна дійсно щось виграла...
Але якщо хочемо для "Дня захисника Вітчизни" винайти більш певний день, день хай і тактичної, але очевидної української перемоги, то, може, найкраще годяться дні Конотопської битви. "Одночасно вислано в Україну нове військо під проводом князя Трубецького, – пише Крип'якевич в "Історії України". – Він почав наступ на Конотоп, де стояла сильна українська залога... Козаки хоробро оборонялися тут 70 днів. Виговський із своїм військом прийшов на відсіч і під Конотопом 8 липня 1659 року в завзятому бою розбив московські сили. Козацька піхота вогнем із рушниць знищила ворожу кінноту. Ця невдача викликала в Москві велике пригноблення. Після довгих років воєнних перемог московська армія вперше зазнала такої сильної поразки. Переполох був такий великий, щ цар наказав укріплювати Москву новими фортифікаціями: боялися, що українські війська готові піти на столицю".
Не пішли, але за півстоліття до гетьмана Виговського на Москву ходив гетьман Сагайдачний... Щоправда, в його тривалому поході складно знайти підходящий для вшановування захисників Вітчизни день, адже події розгорталися надто вже далеко від нашої Вітчизни.
Очевидно, що в XXI столітті святкувати перемогу над найближчим сусідом – значить, демонструвати ознаки політнекоректності.
Втім, це не завадило росіянам ні сіло, ні впало заснувати кілька років тому нове свято й призначити на 4 листопада день перемоги Росії над Польщею. Чотири століття росіяни, за винятком істориків, не згадували про події початку XYII cт., поки незадоволення Москви зовнішньою політикою Варшави не матеріалізувалося в нове державне свято.
Втім, іншим мотивом, очевидно, було позбутися свята "Жовтневої революції", а оскільки на початку листопада росіяни звикли мати вихідний і відчувати атмосферу карнавалу, в архівах відшукали належний історичний матеріал.
Україна мала шанс поступово позбавитися 23 лютого як радянського свята. За Кравчука воно взагалі зникло з календаря. Та й Кучма прокинувся аж наприкінці свого першого президентства, коли й запровадив "День захисника Вітчизни". Саме такою постановкою питання він законсервував політичну природу цього дня, який в народі давно вже став просто гендерним святом чоловіків. Якщо б Кучму дратувала лише відсутність легальної в очах Людмили Миколаївни підстави перехилити в цей день чарку, він міг би відновити 23 лютого як День чоловіків – на противагу 8 Березня. Але, напевне, указ про відродження свята став виявом ностальгії за СРСР, якою страждав та й досі страждає наш другий президент.
Поза тим, свято прижилося, і єдине, що нам залишається робити – так це напевне, вихолощувати з нього політичний зміст. Це – просто єдиний день в році, коли, на відміну від решти 364, подарунки повинні дарувати жінки нам, а не ми.
А щодо захисників Вітчизни, то кожний, хто служив в радянській армії, знає, що для нього найбільшим святом був день дембелю, а він – у кожного свій.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.