В МЗС Росії вважають, що російськомовні школи в Україні не потрібні. Наші мови надто схожі
Принаймні саме це випливає із нещодавньої заяви представника Міністерства закордонних справ РФ пана Нестеренка. Звичайно, буквально він говорив про інше – про задоволення освітніх потреб українців Росії. Пояснюючи відсутність в Росії украї-номовних шкіл, пан Нестеренко посилався в тому числі і на близькість російської та української мов, культур, історичних шляхів і спільної віри.
Як слушно зауважено у заяві прес-служби Об'єднання українців Росії, Нестеренко надає українським чиновникам вагомий аргумент для українізації російськомовних шкіл: мовляв, у наших народів близькі культури і мови, загальна історія, ми у своїй більшості сповідуємо правос-лав'я. Так навіщо при такій близькості потрібні російські школи в Україні? І якщо подібний аргу-мент покладено в основу державної політики в Росії, то чому ж тоді таким самим підходом не може керуватися й українська влада?
Далі – витяги із заяви прес-служби ОУР на тему "Чому в Росії немає українських шкіл?"
"МЗС РФ стверджує, що "...незважаючи на велику чисельність українців...запити на заснування повноформатних шкіл...не надходять" і пояснює це близькістю східносло-в'янських мов і культур, загальною історією (Київська Русь, Московська держава, Російська імперія, СРСР) і єдиною православною християнською вірою. Однак такий поверховий під-хід не дає розуміння того, чому в Росії відсутня система української освіти. А причини цього є, як об'єктивні, так і суб'єктивні:
- дійсно, загальна історія. Однак під час перебування в одній державі, крім позитивного досвіду взаємного культурного збагачення, добре відомого з курсу російської історії, мали місце і вкрай негативні моменти – цілеспрямована імперська політика переслідування української мови, оголошення її лише "південним діалектом общєрусского язика", що призводило до русифікації українців, виникненню в них почуття меншовартості, неса-моцінності;
- відсутність в Росії українського інформаційного простору;
- відсутність української церкви в Росії й неприкрита жорстка протидія її поширенню;
- залежність гуманітарної політики російської влади щодо української діаспори Росії від сьогочасної політичної кон'юнктури;
- несприйняття більшістю російської політичної еліти незалежності України, самостійності української нації і самодостатності української мови, що призводить до відсутності у Росії послідовної і системної національної політики.
Що стосується потреби в українській освіті в Росії, надамо слово активістам українських організацій.
Людмила Найденко, заступник голови товариства "Вербиченька" (м. Нижньокамськ): "...потреба в українській освіті є, і велика. Інша справа, що навіть почути про створення української освітньої установи досить важко. Великий вплив на освітню роботу накладає рівень відносин між Україною й Росією, від чого потерпають звичайні громадяни, які зму-шені вислуховувати на адресу України приниження, глузування. Часто з цієї причини люди взагалі не зізнаються в приналежності до своєї нації, а тому де вже говорити про прагнення до навчання".
Мирослава Філіппова (м. Томськ), голова комісії Об'єднання українців Росії з питань освіти: "...для національної освіти в Росії формально перешкод немає, але інформаційна війна російських ЗМІ проти України значно ускладнює проблему української освіти. Були випадки, коли вже після набору в клас з вивченням української мови батьки через безупинний негатив ЗМІ про Україну забирали дітей. Зустрічаються випадки відкритого ворожого ставлення до України, а потім і до української мови".
Микола Сергієнко, голова Об'єднання українців Кубані (м. Краснодар): "...один із прик-ладів своєрідного, проте типового ставлення до української мови в Росії. У школі народного мистецтва в Краснодарі українська мова вивчається під назвою "кубанського нарєчія", і ніяк не вдається виправити це становище. Інакше як приниженням української мови це на-звати важко". (Від себе додамо – впровадження крайовою владою терміна "кубанськоє на-рєчіє" є, по суті, прямим продовженням імперської політики щодо української мови як "нарєчія общєрусскаго").
У Росії немає програми розвитку національної освіти, зокрема української. Починаючи з 1993 р., українські організації домагаються розробки й прийняття Федеральної державної програми розвитку української культури та освіти в Росії (резолюції чотирьох Конгресів українців Росії – 1993, 1997, 2002, 2005 рр.). Немає постійного діалогу федеральної й регіона-льної влади й громадських організацій.
Хотілося б довідатись, звідки МЗС РФ бере "інформацію" про українську освіту в Росії. У заяві МЗС РФ сказано: "...Українська мова як предмет викладається з 1 по 11 клас у Санкт-Петербурзі в загальноосвітній школі N479..., у двох школах Воркути, у слов'янських гімназіях Мурманська й Пензи...".
Михайло Волик, член правління української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга: "У Санкт-Петербурзі немає шкіл з вивченням української мови як предме-та".
Ольга Ніколаєва, завуч школи N479 р. Санкт-Петербурга: "Немає. У нас української мови в програмі немає".
Микола Бейзак, голова товариства "Україна" (м. Воркута): "У Воркуті немає шкіл з викладанням української мови, немає недільних шкіл, немає факультативів української мови".
Наталя Литвиненко-Орлова, голова національно-культурної автономії українців Мур-манської області (м. Мурманськ): "У Мурманську немає освітніх установ з вивченням української мови".
МЗС РФ: "Українська мова вивчається...в ліцеї Нового Уренгоя, ... у містах Ханти-Мансійську, Уфі, Нижньокамську, Казані, Омську, Оренбурзі, Єкатеринбурзі, Владивостоку, Сиктивкарі, Сочі, Сургуті, Нижньовартовську, Тобольську, а також в Білгородській, Воро-незькій та Самарській областях".
Владимир Халімончук, голова ради товариства "Українська родина" в Сургуті, коорди-натор Об'єднання українців Росії по Ханти-Мансійському, Ямало-Ненецькому автономних округах, Тюменській області: "В регіоні існують недільні школи в Сургуті і Тобольську без фінансової підтримки держави на кошти батьків, ...у Новому Уренгої, Ноябрьску, Нижньовартовську, Ханти-Мансійську українська мова не вивчається. В Тюменському державному університеті українська мова не вивчається".
Такі ж свідчення можна отримати з Казані, Єкатеринбурга, Владивостока, Сиктивкара, Сочі, інших міст. З Білгородської області і відповісти нема кому, бо немає там українських організацій і української освіти.
Подаємо інформацію (без лапок), що відповідає дійсності. На сьогодні українська мова і деякі українознавчі предмети вивчаються в базовому шкільному плані в декількох школах (Москва, Республіка Башкортостан, Томськ, Самара). У Московському лінгвістичному ліцеї N1555, Заозерній школі N16 м.Томська, декількох школах Башкортостану, середній школі N132 м.Самари українська мова вивчається як предмет. У селі Золотоношка Республіки Ба-шкортостан працює єдиний у Росії комплекс дитячий садок – школа, де всі діти (близько 70 осіб) вивчають українську мову. Як факультатив українська мова вивчається в декількох школах (Башкортостан, Воронеж). Українська мова (т.зв. "кубанськоє нарєчіє") та історія козацтва викладаються в Краснодарській крайовій дитячій експериментальній школі народ-ного мистецтва. Існує кілька недільних (суботніх) шкіл при освітніх установах або українських товариствах Москви, Республіки Башкортостан, Республіки Татарстан, Ханти-Мансійського автономного округу, Камчатської, Томської областей. В кількох вищих навчальних закладах Росії – Московському державному університеті ім. М.В. Ломоносова, Московському державному лінгвістичному університеті, Московському державному інституті міжнародних відносин (Університеті) МЗС РФ, Дипломатичній академії МЗС РФ, Воронезькому, Красноярському університетах, Томському державному педагогічному університеті, Уфим-ській філії Московського відкритого державного педагогічного університету предмети укра-їністики вивчаються в складі блоку слов'янської філології.
У Росії є буквально кілька шкіл, де українська мова вивчається як предмет невеликою кі-лькістю учнів, що дає підстави для висновку: це виняток, що підкреслює загальне прави-ло: української освіти в Росії немає! Відповідно немає підготовки вчителів української мови, ніхто не створює, тим більше не випускає українські підручники.
І справа не у відсутності "повноформатних шкіл". До речі, у такому плані українські ор-ганізації Росії питання не ставили, і ніхто в українських організаціях не говорить про повний паритет української освіти в Росії і російської освіти в Україні. Тільки відсутністю послідовності, системності в проведенні національної політики, поверховим підходом до проблеми, що не враховує інтереси української меншини в Росії, можна пояснити "інформацію" міністерства про українську освіти в Росії.
А порівнювати кількість російських шкіл в Україні та українських у Росії, про що гово-рить п. А. Нестеренко, дійсно нема чого: якщо в Україні російських шкіл більше 1000, то в Росії українських просто немає! Досить показова щодо цього є порівняльна таблиця за-доволення освітніх потреб українців у Росії і росіян в Україні
