Сміливий голос із глибинки Московського Патріархату: ''Я особисто схиляюся перед гетьманом Мазепою...''
Браво владиці Софронію (Дмитруку), митрополит Черкаському і Канівському Української Православної Церкви Московського! Патріархату, який кинув рукавичку промосковській партії у власній церкві. Варто було архимандриту Кирилові Говоруну, голові відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ, вкрай обережно припустити можливість зняття з Мазепи так званої анафеми, як у крайню ступінь збудження прийшла радикально промосковська партія в УПЦ МП, одним із очільників яких є одеський митрополити Агафангел з його несамовити нехристиянським ставленням до УПЦ КП, атокефалії і взагалі будь-чого, чим хоч трохи Україна відрізняється від Росії.
Гнів Агафангела не остудило навіть те, що Говорун, Кирило-маленький, це – креатура Кирила-великого, його очі та вуха, що мають пильнувати за надто вже авторитетним та достатньо самостійним Митрополитом Володимиром. То ж Агафангел вирішив бути святішим за Папу Римського, чи даруйте, за Патріарха Московського!
Тим часом в дискусію втрутився митрополит Черкаський і Канівський Софроній, неприхований дисидент в УПЦ МП, відвертий прихильник автокефалії, яка є нормою для всього православного світу, щодо якої Україна – виключення.
Заяву владики Софоронія по Мазепі вважаю мужнім громадянським чинником в умовах грядучого посилення тиску РПЦ на Україну, УПЦ КП, УГЦ та й на УПЦ МП, свою "дочірню церкву", дарма, що на кілька сот років старшу за "маму".
"Склалася така ситуація, що мене вкрай дивує: у наших церковних (і не лише церковних) колах бояться українського. Нам бракує відчуття власної гідності, адекватної оцінки самих себе – народу, який протягом всієї своєї історії страждав так, що важко навіть уявити. Ми не хочемо навіть замислитися: чому було так, а не інакше? Чому ми такі, як є нині? Ми повинні усвідомити та переоцінити своє минуле, тільки тоді прийде розуміння того, чому народ, що живе на такій благодатній землі, має історичне минуле, сповнене таких страждань і поневірянь.
Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою, я вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України. І, перш ніж зчиняти галас навколо анафематствування, ми повинні поставити собі питання: хто є автором тієї анафеми? Кого вона стосувалася? Адже анафему виголошували не людині, державному діячу, видатному меценату і полководцю, а опудалу. Це опудало, що мало зображувати Мазепу, пронесли всіма вулицями Кролевця, ганьбили його, плювалися, прагнучи бодай у такий спосіб принизити гетьмана.
А хто був ініціатором виголошення анафеми? Імператор Петро І, людина, що віддала наказ вирізати, знищити все населення міста Батурин – від грудного немовляти до найстарішого жителя. А це (замислимось на хвильку) – майже 23 тис. осіб. То чи має право людина, така по-звірячому жорстока, злочинець (не побоюся цього слова) піддавати анафемі навіть пересічну особу? А тут ідеться про Мазепу – державника, що прагнув для свого народу, своєї Батьківщини кращої, гідної долі. Анафему адресовано чоловіку, чия сестра прийняла чернечий постриг і несла послух у православному монастирі, а мати його Марія Магдалина була ігуменею Фроло-Вознесенського монастиря в м.Києві.
Зрадником наречено людину, без якої неможлива була би велика епоха в історії української культури й архітектури – козацьке бароко. Людину, за час правління якої – а це 22 роки – розквітли та змінилися на краще міста: Чернігів, Київ, Полтава, Батурин, Чигирин та інші. Що вже говорити про Україну, якщо навіть у твердині російського православ'я – Трійце-Сергіївій Лаврі – надбрамну церкву збудовано у стилі "мазепинського" бароко!
Саме в період правління Івана Мазепи було здійснено реформи, що змінили обличчя гетьманства, наблизили Україну до тогочасних європейських держав. Можемо стверджувати, що саме Іван Мазепа розробляв проекти перших українських конституцій, про що є згадки в документах Петра І, московських воєвод, а також відповідні посилання в листуванні Івана Скоропадського.
А ще варто згадати про розквіт друкарства, міської культури, навіть про той факт, що у "скрипниківському" правописі 20-х років минулого століття за основу взято українську ділову та розмовну мову, що вживалася за часів гетьманства Івана Мазепи.
Тож я можу сміливо стверджувати, що Іван Мазепа – людина, смислом життя якої було вивести народ із рабства, прищепити йому гідність і самоповагу, щоб не називали нас "бидлом" і "хохлами". Ця людина не є зрадником, це є наш український Мойсей, що хотів вивести українців із полону, не менш страшного, ніж був єгипетський для юдеїв".
Цитується за порталом Релігійно-інформаційної служби Укпаїни.
