Із самої промосковської церкви України здуло хрест. "Знак, котрий тепирька файно видко"...
Хто ж не знає попа Сидора, за сумісництвом – прогресивного соціаліста імені Вітренко, лідера русинсько-сепаратистського руху України, якому гроші із Москви шле фонд, очолюваний онуком самого Молотова (це той, що з Риббентропом).
З півтора тижні тому навколо батюшки Сидора утворився унікальний, безпрецедентний інформаційний привід, мало помічений центральними ЗМІ. Принаймні я про нього й не дізнався би, якби вчора мені не прислали "кіно" з Ю-тубу, а потім і статтю із закарпатської газети "Місцевий час".
"З церкви здуло хрест. Бог покарав батюшку-політика, якого можуть усунути від служби".
Страшна буря, що вихідними пронеслася Ужгородом, завдала чимало лиха: повалено електричні та телефонні стовпи, понівечено рекламні щити, зламано і вирвано з корінням дерева.
З найрезонансніших збитків: знесено встановлений у 2003-му році за допомогою гелікоптера 8-метровий 500-кілограмовий хрест з головного купола недобудованого Хрестовоздвиженського кафедрального собору (пл. Кирила і Мефодія), який будує і яким заправляє політично стурбований протоієрей Димитрій Сидор. Ужгородці подейкують, що ця подія – кара Божа і попередження невгамовному попові-політикові за те, що він, замість проповідувати Слово Боже, за підтримки Москви перетворив цокольне приміщення храму на політичний осередок. Нагадаємо, на минулих виборах отець Димитрій Сидор балотувався до обласної ради за списком Наталії Вітренко, хоча саме за комуністичних часів церква зазнала найбільших переслідувань. Храм фактично перетворився на політичний офіс, на стінах собору вивішувались політичні плакати. Керівники як православної, так і греко-католицької церков краю постійно висловлювалися проти того, щоб священнослужителі втручались у політику. Однак це не зупинило батюшку.
Паства, яка зібралась у неділю на службу, активно обговорювала зникнення хреста з купола. Більшість людей бачать у цьому поганий знак – адже ніхто не зміг пригадати, щоб із закарпатських церков падали хрести. Старші жінки впевнено стверджували, що це – Божа кара батюшці за його втручання у світське життя і нехтування церковними справами.
Житель Тячівського району, 45-річний Петро, який приїхав того дня в Ужгород на базар, не міг приховати свого здивування побаченим. "У нас в районі є церкви, які збудовані сотні років тому без єдиного цвяха – але з жодної з них не падав хрест. Це покарання для церкви і священика. Хрест впав не від вітру, а від тяжких гріхів, що назбирались тут", – переконував нашого журналіста тячівець.
Опитані редакцією "Місцевого часу" інженери висловлюють інше, більш матеріалістичне пояснення. Будівельник із 25-річним стажем Володимир Іванович сказав, що хрест на центральній бані навіть візуально був завеликий, через що просто не витримав вітрового навантаження під час буревію.
Але ж завеликий він був через нездорове марнославство о.Сидора. Раніше о. Димитрій Сидор неодноразово наголошував, що храм є найбільшим за всі інші на Закарпатті та найвеличнішим – немов від цього залежить сила людської віри в Бога. Нестримне бажання прославитися закінчилось таким сумним випадком, який немов нагадує: марнославство також є гріхом.
Ми звернулися до місцевого релігієзнавця, який на умовах анонімності розповів, які релігійні традиції є характерними для подібних ситуацій:
- Спеціальних приписів, як чинити у таких випадках, нема. Адже хрести з церков падуть вкрай рідко – останній такий випадок стався в 1944 році в одному з сіл біля Ужгорода, здається, в Худльові. Але існує практика, коли після якихось неприємних подій храм освячується заново. Також священика можуть відсторонити від проведення служби божої або перевести в іншу парафію. Це робиться не для того, щоб покарати священика, а в інтересах пастви – щоб уникнути розколу серед прихожан.
Також "Місцевий час" звернувся за коментарем до знавця історії Закарпаття, доктора історичних наук Сергія Федаки:
- Важко сказати, як це трактує народна традиція, бо, власне, таких випадків майже й немає – дуже рідко з церкви падає хрест. У нас є храми віком по 300-400 років, там стоять хрести – і не падають. Тож не думаю, що такі повір'я могли зародитись. Але сам факт дуже цікавий якраз своєю нетрадиційністю, бо для будівництва цього храму було характерно, що благочинний хотів зробити храм найбільшим в Україні.
Була характерна така гігантоманія, яка вийшла боком: щоб поставити найбільший хрест – який, мабуть, за інженерними приписами не мав бути таким великим. Зрозуміло, що ця вся конструкція не втрималась, і під час бурі вона звалилась. Все було запрограмовано цією гігантоманією, цим бажанням вип'ятити себе, вийти вперед.
Хрест був набагато масивнішим, ніж міг витримати купол, і він звалився.
Як повідомили видання краю, отець Сидор все ж прокоментував цей інцидент. За його версією, хрест не падав – його просто зняли на реконструкцію. Яким чином 500-кілограмовий хрест, який встановлювали за допомогою гелікоптера, змогли вночі зняти робітники і навіщо, священник пояснити не зміг. Як і те, чому ж тоді повідомлення про здутий вітром хрест фігурує в зведеннях МНС. Обтяжений політичними справами батюшка, вочевидь, забув, що брехня також великий гріх...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
