Отця Андрія Бандеру проголосять блаженним
Постуляційний центр беатифікації та канонізації святих УГКЦ завершує збір документів у справі проголошення блаженним отця Андрія Бандери, батька провідника ОУН Степана Бандери. Про це прочитав щойно на сайті УГКЦ, який в свою чергу посилається на "Львівську газету" та Радіо "Свобода". Ця інформація видалася мені достатньо цікавою, аби прочитаним поділитися і з аудиторією УП.
Серед документів, зібраних для беатифікаційного процесу, сотні свідчень очевидців про життя о. Андрія, його діяльність і смерть.
За різних режимів у Галичині священик проповідував слово Боже і зберігав український дух, культуру. До дня свого арешту отець Андрій не покинув своїх парафіян. У вирі соціальних трагедій душпастир сам виховав сімох дітей.
Отець Андрій Бандера народився 1882 року. Мешкав у Стрию. Після гімназії навчався на богословському факультеті Львівського університету. Здобувши освіту, одружився з Мирославою Глодзінською, яка походила зі старовинної галицької родини священиків. 1906-го Андрій Бандера був рукоположений у сан священика митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким.
Тривалий час служив в одній церкві зі своїм тестем у селі Угринів, що на Івано-Франківщині. А 1913 року став парохом сільського храму.
Парафіяни відгукувалися про нього як про доброго пастиря, який нікого не скривдив, захищав бідних і не брав грошей за треби. Отець Андрій багато працював із вірянами, залучав селян до читання, надаючи книги із власної бібліотеки.
Коли 1919-го було проголошено ЗУНР, отця Андрія призначили послом Української Національної Ради ЗУНР у Станіславові (нині Івано-Франківськ). Він був духовним опікуном Української Галицької Армії.
1922 року пережив страшне горе – його 34-річна дружина померла від туберкульозу горла, залишивши вісьмох дітей. Невдовзі відійшла у вічність наймолодша донька, яка була ще немовлям.
Отець Андрій залишився сам із сімома дітлахами. Життя не шкодувало його синів і доньок. Усі вони або загинули, або зазнали шалених страждань за життя.
Однак непоправне горе і біль, який стискав серце отця через втрату дружини та доньки, не зруйнували його як духовну особистість і сильну людину. У кожному селі, де служив парохом, отець створював "Просвіту", читальні, споживчі кооперативи, товариства "Сільського господаря". Двічі польська поліція заарештовувала священика. 1928 року разом із сином Степаном його ув'язнили за те, що відправив панахиду на могилах січових стрільців, але невдовзі цю справу закрили за браком доказів. Удруге отця Андрія заарештували 1930-го за підготовку зустрічі митрополита Андрея Шептицького з парафіянами.
Односельці згадують про свого пароха як про правдивого душпастиря, який у будь-яку пору дня і року пішки долав десятки кілометрів лишень, щоб допомогти потребуючій душі.
Після так званого "золотого вересня" 1939 року, коли в Галичину прийшла радянська влада, почалося нищення УГКЦ.
Зрозуміло, що отець Андрій як батько провідника ОУН Степана Бандери та вся його родина були під пильним оком більшовицьких агентів. Кілька разів українські підпільники організовували для священика та його дітей нелегальний переїзд за кордон, у Мюнхен, де тоді перебував провідник ОУН. Однак отець Андрій так і не погодився на переїзд. Він не міг у скрутний час залишити своїх парафіян без пастирської опіки.
"Розлучити мене з ними можуть тільки наказ моєї церковної влади або насильство ворога, остаточно – смерть!" – ці слова отця Бандери стали для нього пророчими.
22 травня 1941 року, за місяць до початку Другої світової війни, священик та його доньок Марту й Оксану заарештували. Приводом стало те, що вони буцімто переховували нареченого служниці. Однак насправді всі розуміли, що справжня причина арешту – діяльність Степана Бандери. На п'ятий день арешту отця Андрія етапували в Київ, у третє управління НКВС УРСР.
Слідство вів уповноважений третього відділу, молодший лейтенант держбезпеки Войцехівський. Допити були безконечними. З протоколів дізнаємося, що отець Андрій говорив про себе: "Офіційним членом ОУН я не є з релігійних мотивів. Погоджуюсь із принципом: "Кожна влада від Бога..." Я є симпатиком українських націоналістів. Сам ніякої участі в ОУН не брав, хоч мені відомо про практичну діяльність ОУН у західних областях України і за кордоном".
Допити вели напередодні та в перші дні Другої світової війни. "Енкаведисти" поспішали. Німці вже були в Галичині. 10 липня 1941 року отця Андрія Бандеру розстріляли. Лише 1992-го родина дізналася про долю свого батька. Цього самого року його реабілітувала прокуратура, тобто визнала невинуватим в інкримінованих йому більшовиками злочинах. Донині не відомо, де поховано останки отця.
У Центральному історичному архіві у Львові зберігаються численні матеріали про життя і діяльність отця Андрія Бандери, завдяки старанням митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.
"Що буде моїй громаді, то буде зі мною, – говорив отець. – Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український залишати громаду..." І цих слів він дотримався.
Галина Терещук, радіо "Свобода"
"Львівська газета", 04.09.2009, N36 (528)
