Неправда, ніби російськомовні громадяни не мають можливості відстоювати свої інтереси перед державою російською

Днями планую оприлюднити Мовний баланс-2, який віддзеркалює співвідношення двох найпоширеніших мов – української та російської – в різних сферах громадського та приватного життя. Баланс складено на основі перепису населення, соціологічних досліджень та статистичних даних, отриманих від державних органів та установ, громадських організацій, а також експертних оцінок.

Попередньо виношу на обговорення окремі розділи цього документу. Вчора цей пост швидко заставили, але мені важливо для остоточного редагування документа врахувати якомога більше думок – тому вибчайте за повтор.

Українська та російська мови в сфері державного управління

Українська мова до початку 2010 року була домінуючою в роботі центральних органів влади. Нею готувалися та ухвалювалися закони та інші акти, проводилися офіційні засідання. Значна, якщо не переважна частина політиків та чиновників, говорили українською принаймні під час публічних заходів.

Після приходу до влади Віктора Януковича та формування Кабінету Міністрів на чолі з Миколою Азаровим на ключові посади в адміністрації Президента, Уряді, міністерствах та відомствах призначено велику кількість людей, які не володіють українською мовою й при виконанні службових обов'язків використовують винятково російську мову. Серед таких осіб – Прем'єр-Міністр України Микола Азаров, ціла низка міністрів.



Віктор Янукович на публічних заходах в Києві користується українською мовою, під час візитів в східні та південні регіони – російською.

Сигнал про зміну ставлення до української мови та мовної практики найвищих посадових осіб доволі швидко проходить по всій чиновницькій вертикалі.

Ігнорування державного статусу української мови ще раніше стало правилом для регіональних політиків та чиновників Криму, Донбасу та інших регіонів Півдня та Сходу України. Ця тенденція загострилася після парламентських виборів 2006 року. Проголошення російської мови регіональною у низці регіонів місцевою елітою сприйнято не лише як підвищення статусу російської мови, але і як "визволення" цих регіонів від будь-яких обов'язків щодо дотримання державного статусу української мови. Секретар Донецької міськради Микола Левченко поставив на порядок денний питання про позбавлення української мови державного статусу і проголошення російської мови як єдиної державної.

Між тим Закон "Про мови" (ст.3) передбачає, що в "роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей" можуть використовуватися їхні національні мови – але "поряд з українською", а не замість неї.

Стаття 6 Закону про мови вимагає від "службових осіб державних, партійних, громадських органів, установ і організацій" володіти "українською і російською мовами, а в разі необхідності – і іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання своїх обов'язків".

Що стосується мови спілкування громадян з державою, то закон "Про мови" є цілком ліберальним: всім, хто за тих чи інших причин – від незнання до небажання – не може скористатися українською мовою, має право користатися російською. Стаття 5 Закону "Про мови" надає громадянам право "звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською чи іншою мовою їх роботи – російською мовою або мовою, прийнятною для сторін".

Громадяни України мають право та можливість спілкуватися з представниками держави українською та російською мовами. Лише 40,5% громадян звертаються до чиновників переважно українською мовою, 39% – переважно російською, 16,4% – обома рівною мірою. Чиновники зазвичай відповідають: 37% – переважно українською, 32,5% – переважно переважно російською, 26,8% – рівною мірою й українською, і російською. Такі дані були отримані в грудні 2006 року в ході всеукраїнського дослідження на 2000 респондентів, яке проводилося в рамках проекту INTAS "Мовна політика в Україні: антропологічні, лінгвістичні аспекти та подальші перспективи".

Згідно цього ж дослідження, українська мова в спілкуванні чиновників та пересічних громадян домінує лише на Заході, де переважно українською до держслужбовців звертаються 92,6% та в Центрі – 66,1%. "Натомість на Сході та Півдні громадяни, спілкуючись із держслужбовцями, надають перевагу російській: переважно російською звертаються 70,5% (Схід) та 62,3% (Південь). На Півночі 40,2% у спілкуванні з держслужбовцями вживають рівною мірою українську та російську.

Державні службовці зазвичай підтримують мову співрозмовника. Так, якщо на Заході та в Центрі переважно українською відповідає відвідувачам більшість держслужбовців (відповідно 86,8% і 53,5%), то в інших регіонах українськоє як державної дотримується меншість державних чиновників: переважно українською відповідають відвідувачам 30,8% чиновників на Півночі, лише 24,6% на Півдні, і ще менше на Сході – 10,3%.

Проводячи моніторинг виконання Закону України "Про звернення громадян" на початку 2006 року, Школа політичної аналітики при Національному університеті Києво-Могилянська Академія спільно з Комітетом молодих виборців України, спираючись на офіційні дані, констатували, що за січень-листопад 2005 року до Донецької обласної державної адміністрації надійшло 13944 звернень громадян, складених майже на 100% недержавною, тобто російською мовою; до Луганської обласної державної адміністрації надійшло 9225 звернень громадян, з них 7559 (81,9%) російською мовою; до Севастопольської міської державної адміністрації надійшло 8255 звернень громадян, з них 87,8% – російською. "Очевидно, – констатували автори моніторингу, – що про жодну дискримінацію в Україні за мовою звернення до адміністративних органів не може бути й мови. Навпаки, на жаль, є інша ситуація, коли представники титульної нації у низці регіонів мають значно менші можливості задоволення національних стандартів у комунікації з публічними органами: у низці областей – Донецькій, Харківській, Луганській, у Кримській автономії – представниками органів влади ведеться особистий прийом осіб української національності недержавною мовою".

Тим не менше, весною-влітку 2006 року за ініціативи Партії регіонів обласні Ради низки південних та східних регіонів надали російські мові статус регіональної, або офіційної на території зазначених регіонів. Рішення про надання російській мові статусу регіональної схвалили міські ради Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Севастополя, а також Донецька і Луганська Запорізька Харківська Миколаївська облради. Згідно тих рішень, місцеві ради та їхні виконавчі органи у своїй роботі і документах можуть використовувати поряд з українською державною і російську регіональну мову – як мову роботи, діловодства та документації. Заклади освіти, науки, культури, ЗМІ та підприємства й об'єднання громадян мають право використовувати російську мову як мову роботи, діловодства, документації і спілкування. Прокуратура повсюдно оскаржила рішення обласних і місцевих рад про надання російській мові статусу регіональної. Внесення такого протесту прокурором зупиняє рішення місцевих рад. Згідно з висновком Міністерства юстиції, рішення місцевих рад про надання російській мові статусу регіональної порушують ст. 10, 19, 92 і 144 Конституції України. Визнання російської мови регіональною рішеннями місцевих рад суперечить ст. 10 і 92 Конституції.

В травні 2010 року Верховна рада Криму схвалила ряд постанов і звернень до Верховної Ради України, спрямованих на розширення сфери використання російської мови. "В Автономній Республіці Крим російська мова, як мова більшості населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування, використовується в усіх сферах суспільного життя і є регіональною мовою", зокрема, російська мова використовується в регіоні при видачі паспортів, водійських посвідчень, свідоцтв про народження, шлюб/розлучення і смерть, при розміщенні інформації про товар на етикетках, в діловодстві, освіті, науці та інших сферах".

Висновки

В сфері державного управління українська мова переважає як письмова принаймні на центральному рівні.

Після зміни влади російська стала робочою мовою органів влади значно більшою мірою, ніж була раніше, а ціла низка міністрів та працівників адміністрації Президента не володіють українською мовою, не практикують її на публічних заходах, а тим більше в процесі повсякденної роботи.

В усному спілкуванні між чиновниками та громадянами українська мова має в цілому по країні відносну щодо російської перевагу, але на Сході та Півдні у спілкуванні держави з громадянами абсолютно домінує російська. Не відповідають дійсності твердження, ніби російськомовні громадяни в умовах чинного мовного законодавства не мають можливості відстоювати свої інтереси перед державою російською мовою.