"Як Філарет зміг збудувати таку Церкву?" – "Він же з Донецька".
Через п ятнадцять років після наруги над новопреставленим на той момент Патріархом УПЦ КП Володимиром один із відповідальних за неї знову при владі й має міністерську посаду, а його теперішній шеф Микола Азаров промчить мимо української патріаршої могили у Святу Софію на зустріч з московським Патріархом Кирилом.
Двадцять років тому попередника останнього Алексія Другого не пускали до Софійського собору, а тепер ширяться чутки про готовність Уряду подарувати Софію Київську Патріарху Московському через передачу її УПЦ МП.
"До 15-річчя упокоєння Патріарха Володимира Романюка та драматичних обставин його похорону" газета "День" оприлюднила спогади професора Дмитра Степовика, учасника всіх трьох елекційних соборів із виборів Патріархів Мстислава, Володимира й Філарета"."Патріархи Мстислав і Володимир, – пише Степовик, – заклали за п'ять років підмурки Київського Патріархату, а Патріарх Філарет за 15 років свого патріаршества звів його чудову будову, яка сяє мов куполи Михайлівського Золотоверхого монастиря погожої днини".
Дійсно, в надзвичайно складних умовах, без світового визнання, за байдужості, а часом і протидії влади, УПЦ КП стала другою за величиною православною церквою після Російської та Румунської.
Вістря критики вороги УПЦ КП цілили й цілять в непересічну постать Патріарха Філарета, який виявися не лише добрим пастирем, але й потужним адміністратором.
УПЦ КП сьогодні – це 4500 парафій, 3000 духовенства, 50 монастирів, 30 єпархій, 40 архієреїв, 3 семінарії. І хай УПЦ МП має в два з лишнім рази більше приходів, це не дає владі жодних ані моральних, ані правових підстав ліпити з УПЦ МП державну привілейоввану Церкву, ігноруючи решту – УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ, сукупний вплив яких є не меншим ніж УПЦ МП.
Кажуть, що не так давно Янукович поцікавився у когось із своїх наближених, як це анафемствований Москвою Філарет з тавром неканонічності спромігся збудувати таку велику церкву. "Він же з Донецька", – була відповідь.
Парадокс долі: народжений на Донеччині Філарет бореться за повну незалежність українського православиком 'я від Москви, тоді як виходець із Західної України митрополит Володимир, родич вояків УПА, обстоює єдність УПЦ з РПЦ.
Хоча в Москві вважають, що Володимир є симпатиком автокефальної ідеї, і тому під час нинішнього візиту Кирила, як і в перебігу попереднього, минулорічного, ширяться чутки про відставку Блаженнійшого та його заміну на донецького, звичайно ж, митрополита Іларіона.
Подейкують, ніби вже наступного понеділка на Синоді РПЦ, який пройде у Києво-Печерській Лаврі, предстоятель УПЦ МП може подати на покой, бо за статутом його звільнити не можна (хоча так само не можна було звільняти Філарета в 1992 році).
Повернімося, однак, до УПЦ КП. Проблема не в постатіі Патріарха, а в тому, що РПЦ, всупереч сталій в православному світі традиції, згідно якій в незалежній державі має бути незалежна церква, відмовляє Україні в цьому праві.
УПЦ КП очолювалася трьома патріархами. І всі для Москви були не такі. Мстислав – мало того що емігрант-петлюрівець, та ще й небіж самого Петлюри. Другий Патріарх Володимир- антиряднщик-бандерівець, після ув язнення взагалі висланий із СРСР. Філарету, навпаки, полюбляють закидати надмірну лояльність радянському режимові.
Але ненавиділи та ненавидять усіх трьох за любов до України та відданість боротьбі за незалежну церкву.
Більше всіх не люблять Філарета, бо саме він завдяки своїм здібностям найбільше доклав зусиль до розбудови УПЦ КП.
Поки переважна більшість українських ЗМІ співає осанну Кирилу, журнал "Тиждень" не лише надрукував фундаментальне інтерв'ю з Його Святістю Філаретом, але й прикрасило обкладинку дуже вдалим та чуйним фото "Українського Патріарха".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
