Запрошення на ранкову прогулянку набережною. Лист про демократію до Ганни Герман
Пані Герман дуже любить демократію. Настільки, що навіть із лікарняного ліжка строчила листи про демократію нібито до нас, а насправді до її, тобто демократії, могильника. Щиро вітаючи Ганну Миколаївну з одужанням, ризикну припустити, що до рук ескулапів пані Герман потрапила через своє глибоке розчарування політикою шефа, яка явно суперечить її власним поглядам, але яку вона мусить адвокатувати в силу службових обов'язків та страху перед безробіттям.
Демократія – це зворотній зв'язок влади із громадянами. Тому, якщо демократку Герман цікавить думка людей, найкраще місце зробити зріз громадської думки – набережна від Поштової площі до мосту Метро, а інколи навіть і Патона. Майже щоранку та щовечора Віктор Федорович утворює тут справжній гайд-парк, де пані Герман зможе почути, що кияни думають і про Януковича, і, якщо повезе – то й про неї саму.
Люди стоять в непорушних корках по 20-30-40 хвилин, залишають авто, дефілюють набережною, багато хто спускається до води помилуватися осінньою річкою, якою пливе золотава осіннє листя. Погода нині стоїть така, що зранку можна і позасмагати.
Я особисто, пару разів на тиждень потрапляючи під колеса Віктора Федоровича, намагаюся використати даний Януковичем шанс з півгодинки подрімати.
Дивно, що досі ніхто не додув поставити вздовж дороги кавові апарати, газетні розкладки, автомати з продажу презервативів, лотки з овочами. Виторг був би шалений.
Думаю, що насправді всі будуть раді, коли Янукович почне-таки літати на роботу гелікоптером. Дивно, однак, що в дискусії про щоденне стихійне лихо, спричинене поїздками Януковича, у влади виникають будь-які ідеї як вирішити проблеми, крім того, що Віктор Федорович мав би просто пересуватися скромніше. Весною в Парижі я бачив, як їде Саркозі: дві машинки, пара-трійка мотоциклістів, і в загальному потоці, максимум трохи прижимаючи сусідів. Ну як лох, якийсь, в натурі.
