Регіоналка Бондаренко плюнула українцям в душу. Тепер пропонує разом слухати джаз
От таке враження у мене склалося від переписки Олени Бондаренко з Андрієм Окарою. В тексті "Как при помощи музыкальных квот превратить Украину в Малороссию" Андрій розклав скасування квот на українську музику як технологію ще глибшого занурення України в гниле болото "Русского мира" Гундяєва-Януковича-Табачника.
"В пылу борьбы взглядов, идеологий и принципов мы забываем о человеческом и человечности. А что может быть человечнее, чем просто общение?, – патетично вигукує у відповідь Бондаренко. – Мы можем по-разному относиться к квотированию украинского радиоэфира, вместе с тем сошлись в одном – в любви к джазу".
Я не можу зійтися з Бондаренко навіть у любові до джазу через її погорду та зневагу до всього українського.
Ба яка: наклала українцям в саму душу, а тепер загадала о "человечности".
Олена Бондаренко як жінка така мила та приваблива, пухнаста й біла, але слова її нещирі, а справи – чорні. Ліквідація квоти на українську музику – це вдалий збіг політичних інтересів п' ятої колони "Русского мира" та фінансових апетитів акул російського шоу-бізнесу та їхньої структури в Україні.
Це сплетене воєдино кубло минулої п'ятниці виповзло на світло "Великої політики" у Кисельова й хором шипіло, ніби російська музика – це і є якісна проодукція, а українська – неформат та "отстой". Тому що українська.
Ні, звичайно, якщо цей 46-мільйонний народ, відомий у світі як співучий, напише якусь "якісну" композицію, то ані "Русское радио", ані канал "Enter music" не відмовлять...
Поводили себе настільки зухвало, ніби ніхто, крім них, і не знає, що часи, коли доля пісні вирішувалася її якістю та худрадою, минули, а тепер успіх на 90% залежить лише від кількості ротацій. Чим нав'язливіше крутять, тим більше слухають. Відтак, смаки аудиторії формуються радіостанціями, а оскільки українська музика у них була, є і буде попелюшкою, то доля шлягерів світила, світить та світитиме лише російському продуктові.
Квотування спонукало радіостанції хоча б вночі давати більше україномовних пісень. Тепер у нас ні дня, ні ночі.
Поки що закон ухвалено в першому читанні, пройде і в другому. Можливо, Ганна Герман, штатна перекладачка Банкової на мову, яку там вважають "телячою", зможе переконати Януковича накласти вето на закон, відверто направлений проти української культури.
До речі, дивує відсутність реакції Мінкульту. Що в цій ситуації зробив "дрогобицький хлопець", як називає його Ганна Герман?
"Міністр Кулиняк колупається в носі"... В журналі "Країна" є така рубрика "У цей час". Вони фіксують певну годину якогось дня, і розповідають що в цей момент відбувалося в Україні – від самих верхів до самісінького низу. 51-річний Леонід Панчук цілує ікону Богородиці, що кровоточить у церкві в селі Тучин на Рівненщині. Із школи в селі Сотники Корсунь-Шевечнківського район на Черкащині вивозять парти: її "табачники" закривають. А міністр культури Кулиняк 1 лютого об 11.17, сидячи в урядовій ложі ВР за Азаровим, "колупається в носі", чим нагадує бородатий анекдот про міністерство культури та пральну.
Але це просто символічний жест, який показує, як влада ставиться до культури. Краще б у носі колупалася Олена Бондаренко.
"Любителі української музики, – пише сьогодні "Газета по-українськи", – такі ж платники податків, як і ті, хто хоче слухати російську. Радіостанції використовують радіочастотний ресурс, який є загальнонаціональною власністю. Не просто право, а обов'язок держави забезпечити присутність в ефірі української музики..."
Дотично до теми – рекомендую яскраву колонку Юрія Луценка із влучним, дотепним контент-аналізом українського ТБ.
