Все одне пиячитимете найближчими днями. То підніміть чарку і за автора антиалкогольної кампанії
Для одних Горбачов – винуватець розвалу СРСР. Інші, навпаки, вважають, що він чіплявся за збереження Країни Рад та втягував Україну в новий союзний договір.
М.С. був задіяний в обох процесах. Але не ті, не інші не мають повної рації. Ніякий Горбачов не розвалив би Совєцький Союз, якби він не стояв на глиняних ногах. І якби не Горбачов, чи стала би Україна незалежною в 1991 році? Врешті-решт, попри приреченість СРСР, імперія набула би інших форм, і не факт, що, на відміну від балтійських республік, Україна за інших обставин не стала би учасницею такого переформатування.
Тому пропоную кожному, хто не байдужий до свободи взагалі та незалежності України зокрема, бодай подумки подякувати Горбачову за те, що дав нам свободу. Якщо ми не змогли нею як слід скорисатися, то це наша й лише наша провина, а не гріх генсека-президента, який цими днями святкує 80-річчя.
Про це колись я казав Горбачову в очі. Мені пощастило зовсім трохи, буквально лічені тижні, попрацювати з Михайлом Сергійовичем та кілька разів поспілкуватися з Раїсою Максимівною. В 1996 році компанія політичних консультантів, до якої я тоді був причетним, пристала до виборчої кампанії Горбачова, який тоді чомусь вирішив балотуватися в президенти Росії.
Звичайно, тієї затії ніхто не сприймав всерйоз, здається, навіть сам Горбачов. Але в моєму житті це був ледве чи не єдиний випадок, коли я пишався своєю причетністю до безнадійної справи. Втім, престижною вона видавалася не менше, ніж безперспективною та безкоштовною.
За три тижні я заробив лише коштовний та якісний чорний шкіряний портфель, подаровний мені штабом Горбачова у представницьких цілях. Його я ношу й по сьогоднішній день, він і зараз стоїть за кріслом в моєму кабінеті. Кілька разів на тиждень, беручи до рук цей кейс, згадую про його походження та про роль Горбачова в нашй історії, яка без нього могла скластися ще гірше.
І Горбачов, насправді, не підкаблучник. Я бачив, як вони спілкувалися – на рівних. Взаємна любов і партнерство – такими були їхні стосунки. Саме тоді, в 1996 році, я і змінив своє ставлення до Раїси. Щоб покращити думку решти щодо себе, вона мусила занадто рано померти. Сподіваюсь, встигла вибачити всіх нас за те, що ми були несправедливими.
Днями читав інтерв'ю Михайла Сергійовича в "Комсомолці". І як я вірю, що він не лукавить, коли головною подією свого життя назвав не президентство, а зустріч з Раїсою! Вічная їй пам'ять, а Горбачову – многая літа.
Хто хоче прочитати один з найкращих матеріалів про це унікальне подружжя – раджу іти сюди:
А тут – Михайло Сергійович згадує про останні дні Раїси Максимівни.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
