Патріарх Філарет зажадав від Януковича рівного ставлення до всіх конфесій
21 квітня 2011 р. під час зустрічі Президента України Віктора Януковича з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет вручив йому офіційного листа з викладом головних питань, які турбують Київський Патріархат.
"Позитивно оцінюючи можливість разом з іншими керівниками конфесій – членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) зустрітися з Вами, як Главою Української держави, – йдеться у листі, – звертаюся до Вас з цим листом, в якому коротко подані основні питання, які хвилюють УПЦ КП, та для свого вирішення потребують політичної волі й підтримки з боку Президента України.
1. Київський Патріархат цілком поділяє і підтримує питання і пропозиції, подані Вам сьогодні в листі від ВРЦіРО.
2. Переконаний, що для того, щоби такі зустрічі, як нинішня, були максимально плідними, а питання, які порушуються, якнайшвидше знаходили належне рішення, є доцільним і необхідним створити постійно діючий робочий механізм (дорадчий орган) для співпраці між ВРЦіРО та Адміністрацією Президента. Практика створення подібних органів при Кабінеті міністрів України, окремих міністерствах та відомствах довела доцільність й ефективність їхнього існування, як механізмів державно-церковного діалогу.
3. Законодавче регулювання діяльності Церков і релігійних організацій є настільки чутливою сферою, що будь-які не виважені, поспішні чи суперечливі кроки в напрямку внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" можуть і сьогодні, і в майбутньому привести до непередбачуваних наслідків, стати причиною загострення міжконфесійних протиріч.
Міжнародне співтовариство, експерти і практично всі конфесії (за виключенням Московського Патріархату) визнають, що в нинішніх умовах діюча редакція Закону найкраще забезпечує реалізацію права на свободу совісті та віросповідання. Тому будь-які зміни до цього Закону повинні прийматися лише після їх детального обговорення і консенсусного погодження між ВРЦіРО та державою.
4. Розділення українського православ'я і суспільні протиріччя на мовному, регіональному, політичному рівнях – тісно переплетені та взаємно живлять одне одного. Тому одним з головних факторів єднання українського суспільства, подолання існуючих в ньому протиріч, є успішність започаткованого у жовтні 2009 р. діалогу між Київським Патріархатом та УПЦ (МП).
Помилково було би сподіватися на швидке вирішення всіх цих проблем, проте єдиним дієвим шляхом їх розв'язання є шлях внутрішнього українського діалогу. Доти, доки нами не буде знайдене порозуміння всередині – ззовні ніхто не допоможе нам знайти його.
В українському суспільстві є велика підтримка прагнення представників Київського Патріархату та УПЦ (МП) вести конструктивний діалог. Проте, сили, які зацікавлені в тому, щоби Україна була ослабленою, а українське православ'я залишалося й надалі розділеним, за останні півтора роки зробили все, щоби заблокувати й дискредитувати всі благі починання. Навіть митрополит Володимир (Сабодан) був підданий критиці й шельмуванню за мужні кроки, зроблені УПЦ (МП) в напрямку діалогу з УПЦ КП.
Держава не може безпосередньо втручатися в справу міжцерковного діалогу, але створити для нього сприятливі умови, як виразник суспільної думки показати йому свою підтримку – держава не тільки може, але й зобов'язана. Вагомим також було би й Ваше особисте слово – слово не стільки політика, скільки православного християнина, вірного УПЦ.
5. Українська держава потребує реформування свого життя, вилікування застарілих виразок тоталітарного минулого і нових ран, нанесених економічними негараздами й політичними протиріччями. За даними соціологічних досліджень серед усіх суспільних інституцій саме Церква (в сукупності, а не якась окрема юрисдикція) незмінно користується найвищою довірою – близько 60%. Тому якщо держава бажає успішного завершення різноманітних реформ, вона повинна дослухатися до голосу Церкви, в тому числі й тоді, коли Церква конструктивно критикує ті чи інші державні рішення або суспільні негаразди.
Нас, як і все українське суспільство, дуже турбує проблема корупції, що буквально роз'їдає різні сфери життя. Нас турбує різке розшарування між невеликим відсотком дуже заможних людей і масою тих, хто або балансує на межі бідності, або живе у злиднях. Нас непокоїть те, що мільйони працездатних і талановитих співгромадян змушені були полишити Україну в пошуках гідно оплачуваної роботи.
Нас турбує питання виховання молоді на засадах традиційної моралі, духовних і культурних цінностей. Нас турбує демографічна криза, яка своєю причиною має не стільки низький рівень матеріальних статків – сто років тому наші попередники жили в значно гірших умовах, але тоді у сім'ях було щонайменше троє дітей – скільки стрімке падіння суспільної моралі на фоні зростання життєвого егоїзму. Якщо вже зараз не почати протидіяти причинам демографічної кризи – за кілька поколінь українського народу не стане фізично, і все те, що зараз розбудовується, стане нікому не потрібним.
6. Серед низки подібних проблем тут особливо хочу виділити питання продажу землі в Україні. Родюча орна нива – безцінне багатство нашої Батьківщини, яке має бути особливо поціноване в часи, коли в світовому масштабі збільшується нестача продуктів харчування та зростають ціни на них. Тому прошу Вас і всіх представників держави дуже розважливо, обережно, продумано підійти до справи приватизації та продажу землі.
Адже якщо у цій сфері не будуть прораховані й міцно захищені довгострокові українські інтереси – може статися так, що за кілька десятків років Україна втратить своє найбільше багатство, взамін отримавши різнокольорові папірці, справжню "ціну" яких показала триваюча фінансова криза. Варто нагадати, що сорок років тому одну унцію золота продавали за 35 дол. США, а зараз її ціна доходить до 1500 дол. США, тобто за 40 років валюта міжнародних розрахунків знецінилася в понад 40 разів.
7. У взаємовідносинах з представниками держави УПЦ Київського Патріархату турбує ціла низка проблем, які потребують особливої уваги влади.
Найперше це кілька конфліктних ситуацій, в яких представники місцевої влади явно чи приховано стають на підтримку позицій Московського Патріархату:
- у с. Кам'янка Тельманівського району Донецької області у громади під надуманим приводом через суд відбирається Вознесенський храм, який вона отримала у 1996 р. у напівзруйнованому стані та за 12 років провела його капітальну реставрацію. Протягом 15 років доля цього храму й самого села Кам'янка не цікавили представників Московського Патріархату. Але тепер, коли храм відновлено, його намагаються відібрати на користь лише кілька місяців тому створеної релігійної громади МП – хоча ця конфесія має у Донецькі області 666 храмів, а Київський Патріархат лише близько 70-ти, більшість з яких – пристосовані приміщення;
- у м. Макарові Київської обл. за сфальсифікованими документами (факт підробки підписів під Протоколом парафіяльних зборів підтверджений свідками, в тому числі в присутності працівників прокуратури) у жовтні 2010 р. було перереєстровано громаду святителя Димитрія Ростовського з Київського Патріархату до УПЦ (МП). Всі скарги з цього приводу губляться в надрах правоохоронних органів і фактично кримінальній справі не дається належного ходу;
- тоді ж шляхом шахрайства і фальсифікації з боку колишнього настоятеля було проведено перереєстрацію громади Різдва Богородиці с. Ясногородка Макарівського району Київської області з Київського Патріархату на УПЦ (МП). Фактично громада залишається у складі Київського Патріархату, що підтверджено рішенням Парафіяльних зборів від 19 січня 2011 р., під яким стоять 205 підписів. Ніякого внутрішнього конфлікту в громаді немає – всі бажають бути лише в Київському Патріархаті, але чиновники з Київської ОДА не бажають документально зафіксувати волевиявлення громади, посилаючись на те, що у неї немає оригіналу статуту, привласненого колишнім настоятелем.
Наполегливо прошу Вас по кожному з цих випадків, які для наших вірних стали "лакмусовим папірцем" ставлення влади до Київського Патріархату, зробити все можливе для торжества справедливості, захистити права громадян – віруючих нашої Церкви.
8. Великий комплекс проблем, для розв'язання яких потрібна воля держави, є у сфері духовної освіти. Завдяки певним рішенням для духовних навчальних закладів поступово відкривається можливість державної акредитації. Проте залишаються питання, для вирішення яких інколи потрібна найвища політична воля на рівні Глави держави.
Найперше, необхідно провести нострифікацію (визнання) державою наявності вищої освіти, вчених ступенів та звань у тих, хто отримав їх у духовних навчальних закладах за попередні роки. Парадокс, але особа, яка протягом 8-ми років навчалася у духовному навчальному закладі, здобула ступінь кандидата богослів'я, має багаторічний викладацький стаж – офіційно, з точки зору держави, має лише повну середню освіту й нічого більше!
Духовна освіта має як спільні зі світською, так і специфічні риси, особливо коли йдеться про речі, обумовлені богословською традицією та конфесійною належністю. Тому очевидно, що для успішної й повноцінної акредитації духовних навчальних закладів державі й конфесіям належить виробити такі умови, стандарти, способи контролю знань, тощо, які би максимально враховували специфіку духовної освіти.
Для цього слід активізувати взаємодію між Міністерством освіти та зацікавленими конфесіями, із залученням необхідних фахівців та спеціалістів.
Разом з тим слід застерегти від будь-яких не виважених кроків – таких як надання якимось одним закладам переваги над іншими лише за конфесійною ознакою. У процесі акредитації всі повинні знаходитися у рівних умовах та до всіх повинні пред'являтися однакові вимоги.
9. Потребує свого вирішення й низка майнових проблем. При чому тут державі варто було би підходити дуже зважено – передаючи храми чи виділяючи землю під будівництво одній конфесії, не забувати й про потреби інших.
Лише коротко позначу найбільш болючі точки з цього ряду:
- міста Донецьк, Луганськ, Сімферополь – через позицію місцевих рад для будівництва храмів Київського Патріархату досі не виділено земельні ділянки;
- у м. Житомирі віддавна віруючі просять передати Хресто-Воздвиженський храм, в якому перебуває музей;
- у м. Харкові за 20 років не було передано Київському Патріархату жодного храму;
- у м. Дніпропетровську Брянську церкву, яку роками просили передати Київському Патріархату, передано УПЦ (МП);
- в м. Переяслав-Хмельницький навіть не надається дозвіл на звершення час від часу служб у Вознесенському соборі, про передачу якого громада просить понад 15 років. Разом з тим є підстави вважати, що готується надання такого дозволу для УПЦ (МП), що, в разі реалізації, неминуче породить гострий конфлікт.
10. Окремо хочу торкнутися питання всеукраїнських святинь – собору Святої Софії у Києві та Десятинного храму.
З першого питання позиція Київського Патріархату залишається незмінною – богослужіння на території Святої Софії мають звершуватися або на паритетних засадах, або рішення про них має бути прийняте лише після того, як в Україні буде єдина Помісна Православна Церква.
Щодо відновлення Десятинного храму, то Київський Патріархат виступає категорично проти того, щоби цей храм відновлювався для Московського Патріархату, адже в час, коли існував цей храм, ні про який Московський Патріархат не було й гадки. Тому Десятинна церква має відновитися – але як храм єдиної Помісної Православної Української Церкви.
Щиро сподіваюся, що нинішня зустріч матиме конструктивні наслідки, а порушені під час неї проблемні питання поступово будуть вирішуватися. Зі свого боку запевняю, що Київський Патріархат готовий до плідної співпраці з державою.
