"Силою Свого Воскресіння Господь наш Ісус Христос подолав смерть і відкрив нам таємницю вічного життя"

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ (2011)

ПАТРІАРХА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ РУСИ – УКРАЇНИ Ф І Л А Р Е Т А

Преосвященним архипастирям,

боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним

Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!



Свята Церква прославляє Воскресіння Христове кожної неділі протягом усього року. Але сьогодні, в день Святої Пасхи, наші серця наповнюються особливою радістю, тому що Воскресіння Христове є незборимим доказом існування вічного життя.

Воскресіння Христове – це не тільки свідчення про існування вічного життя, а й доказ того, що Ісус Христос є Богом. А це означає, що Його вчення – істинне. Не випадково Господь сказав про Себе, що Він є Істина (Ін. 14, 6). Тому все, чого навчав Ісус Христос, – Божественне вчення, а не людське, яке може бути помилковим. Вчені можуть помилятися, а Бог ніколи не помиляється.

Воскресіння Христове переконує, що в цій унікальній події – у подоланні смерті – діяла Божественна сила. Безбожники намагались довести, що ніякої Божественної сили не було, бо Христос не помер. А якщо Христос не помер, то Він і не воскрес, – говорять безбожники.

Неспростовним доказом смерті на хресті Ісуса Христа є свідчення Його ворогів, які не менше від безбожників ненавиділи Спасителя, але не могли сказати такої неправди – що Він не помер. Первосвященики і фарисеї, прийшовши до Пилата, повідомили про Христа: "Правителю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: "Через три дні воскресну"" (Мф. 27, 63). Іоанн Богослов, який стояв біля хреста, підтвердив, що Христос помер, бо із ребра витекли кров і вода, а це є ознакою смерті. Іоанн говорить, що він бачив і свідчить, і свідчення його правдиве (Ін. 19, 34-35). Значить, Ісус Христос насправді помер. А якщо помер, то як Він являвся ученикам?! – Тому що воскрес!

Ученики спочатку не вірили у воскресіння. Апостол Фома навіть промовив: "Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю" (Ін. 20, 25). Побачивши Христа, доторкнувшись до ран, цей невіруючий ученик виголосив: "Господь мій і Бог мій!" (Ін. 20, 28).

Після Воскресіння Христа Спасителя його вороги підкупили сторожу, яку самі й поставили, і просили говорити неправду: ніби, коли вони спали, ученики вкрали мертве тіло свого Вчителя і сказали, що Він воскрес. Якщо Христос не воскрес, то навіщо давати гроші і просити лжесвідчити? – Значить, Христос воскрес! Чому первосвященики і фарисеї просили, а не наказували ученикам не проповідувати про Воскресіння Христове? – Усе це свідчить, що вони були переконані у воскресінні Христовому, але їхнє жорстоке серце не хотіло увірувати, що Ісус Христос є сином Божим.

Не будемо дивуватися, що деякі християни святкують Пасху, а у Воскресіння Христове не вірять. Вони не вірять не тому, що Христос не воскрес, а тому, що у них жорстоке серце і порожня душа. Вони подібні своїм духовним станом до юдейських первосвящеників і фарисеїв.

Ми ж, дорогі браття і сестри, свою віру у Воскресіння Христове сповідуємо і стверджуємо, коли на пасхальне привітання "Христос Воскрес!" радісно відповідаємо "Воістину Воскрес!".

Воскресіння Христове було головною темою проповіді і апостолів, і святих отців, і пастирів Церкви. Один із них, святий Григорій Богослов, останню свою проповідь закінчив такими словами: "Я відчуваю, що перо моє вже тремтить у старечих пальцях; мабуть, я пишу вже останнє слово про воскресіння Христове, але знаю, Промисел Божий настановить і після мене інших пастирів, які безперестанно будуть проповідувати про Воскресіння".

Силою Свого Воскресіння Господь наш Ісус Христос подолав смерть і відкрив нам таємницю вічного життя. Тому в пасхальні дні ми співаємо: "Смертю смерть подолав". Своїм Воскресінням Він показав нам, що і для нас немає смерті. Ми хоч і плачемо над гробами наших рідних і близьких, але не тому, що не віримо у їхнє вічне життя, – нам болісна розлука з ними через нашу любов до них.

Один грецький філософ порівнював земне життя з в'язницею, у якій людина переживає тільки горе, страждання і сльози. Воскресіння Христове відкрило нам нову сторінку в існуванні людини. Ми знаємо, що земне життя – це не в'язниця, а початок вічного блаженства, заради якого Син Божий сходив на землю і за яке Він постраждав і вмер на землі. Земне життя – це благословенне Господом поле, на якому росте пшениця, – і не тільки пшениця, але й кукіль, – але пшениця дозріває до вічного життя. В земному житті людина, маючи віру, виконує свій обов'язок, коли, духовно вдосконалюючись, невтомно працює на благо сім'ї, на благо людей, на благо своєї Батьківщини. Така праця приносить багато радості.