Замість Дня гніву – День страху та байдужості
В коментарі "Газеті по-українськи" Вадим Карасьов звинуватив опозиціонерів у тому, що вони не прийшли на День гніву. На вулицю, мовляв, виходити не хочуть. Бо... бояться влади, яка... не допустить їх до виборів. Думаю, ці слова, якщо вони вірно передані часописом, належть не досвідченому політологові, а політику-початківцю. Ну, "Єдиний центр" та всіляке таке інше...
Звичайно, якби опозиція приєдналася до акції, її було би негайно вилаяно за намір використати праведний гнів народу у своїх вузькопартійних інтересах, а безпосередніх організаторів скритиковано за те, що вони ллють воду на млин опозицонерів.
Опозиція усвідомлювала, напевно, що громадянське суспільство наразі не готове до того, аби проводити протестні акції разом з політиками, незважаючи на те, що без політичного проводу Майдан приречений. Для його успіху необхідним є союз суспільства з опозиційними політиками. Але це не головна передумова. Потрібна реальна, а не декларативна готовність громадян до протесту. Попри те, що згідно соціологічних досліджень, народ готовий "рвать и метать", справжнього пориву немає. Думаю, що польові інтерв'юєри, які проводять опитування, виявилися психотерапевтами, на яких респонденти вилляли наболіле, а найвищою формою протесту є лише лякати владу власним виходом на вулицю.
Відтак, політики не "осквернили" Дня гніву своїми домаганнями, але дуля народу владі залишилися поки що в кишені.
Замість Дня народного гніву вийшов День владного переляку. Їхня реакція показала, що примара Майдану-2004 й досі жахає Партію регіонів. Вони бояться, а це запорука успішності Майдану, якщо він буль-коли відбудеться.
