Габсбурги та Україна. Історична розвідка ''Дня''

Газета "День" присвятила цілу шпальту пам'яті Отто Габсбурга сина останнього австро-угорського чи б то навіть вже австрійського імператора Карла та взагалі ролі цієї династії в історії України, розкритої в інтерв'ю з істориком Миколою Держалюком.

"Австрію не оминула "весна народів" – революція 1848 року. Тоді Австрія була проголошена конституційною монархією, в якій законодавча влада здійснювалася спільно імператором (Габсбургом) і парламентом. Були гарантовані демократичні свободи всім народам, що входили до складу монархії, і тривкість їх національності й мови. В Австрії розпочалися конституційні процеси тоді, як в інших державах про це ще навіть не йшлося. У Відні було розроблено проект конституції про перетворення Габсбурзької монархії у федерацію вільних і рівноправних націй. Тоді революція пішла на спад і втілення в життя цього проекту не відбулося. Але вже 1860 року було прийнято трохи модифіковану федеральну конституцію, згідно з якою законодавча влада розподілялася між монархом, парламентом (рейхстагом) і провідними сеймами. Такі сейми під час революції було сформовано в Галичині. Таким чином у Львові утворюється перша політична організація – Головна Руська Рада, яка відігравала роль місцевого сейму (30 осіб). Від Галичини і Буковини обиралися депутати до рейхстагу. Депутатські фракції представляли свої землі, національні округи і повіти. Виступи в парламенті Австро-Угорщини часто звучали національними мовами, були такі періоди, коли німецька мова просто не звучала в стінах рейхстагу.


Прогресивні реформи в кінці XVIII – початку ХІХ століття супроводжувалися скасуванням кріпацтва (1789 рік) по всій території Габсбурзької монархії, в тому числі на теренах Західної України, і зміни повинності на оподаткування, яке залежало від потужності і характеру господарства. В той же час, ми знаємо, указ (1783 рік) Катерини ІІ закріпачує українське селянство. Ось такі синхронні і діаметрально протилежні явища. Крім того, грамотність серед українського населення різко зростала, укріплювалася греко-католицька релігія, що панувала серед українців. Львівський університет було засновано в 1874 році. Чернівці з провінційного містечка перетворилися на поважний торговельно-промисловий та фінансовий центр. Можна сміливо сказати, що у ХІХ столітті в межах Габсбурзької монархії відбулося воскресіння українського етносу і формування української нації.

Майже двісті сорок років під короною Габсбургів перебували українські землі – Галичина і Буковина, а Закарпатська Україна – практично з ХІ століття. Уявіть собі: 1867 року символ Габсбурзької монархії Франц Йосип підтверджує автономію Галичини. Він стає поборником послідовнішої та істотнішої участі галицьких політиків в органах влади всієї Австро-Угорської монархії. Чому? Тому що українці Галичини, Буковини, Закарпаття вже зазнали того поневолення, від якого страждали під владою Речі Посполитої, а крім неї – румунів та мадярів. Оточені великими багатонаціональними імперіям, українці побачили, що Габсбурги створюють для них на той час найкращі умови для існування. Українці підтримували віденську політику до кінця. На відміну від, наприклад, мадярів, які чотири рази проводили детронізацію Габсбурзької монархії на своїй території".

Автор, звичайно, не міг оминути і таку постать як Вільгельм-Василь Габсбург-Вишиваний, про якого "День" неодноразово писав і раніше, як і взагалі про роль Дунайської монархії в історії України.

"Загалом ставлення Габсбургів до українців заслуговує на окрему увагу. Цікавий один факт. Вільгельм Габсбург (це третій син брата імператора Франца-Йосифа) присвятив себе військовій кар'єрі. До речі, у Габсбургів була традиція: опікуватися численними народами, які входили до складу імперії. Вільгельма матір виховувала як опікуна українців-русинів, які користувалися в монархії чудовою репутацією. Із дванадцяти років він ріс на Гуцульщині, а у військовій академії вивчив українську мову, вивчав історію України за працями Грушевського і Хоткевича, читав твори Шевченка, Франка, Федьковича, Стефаника. Написав 23 вірші й чимало інших творів українською мовою. Коли в роки Першої світової війни розпочався національно-визвольний рух серед українців, він приєднався до української справи, брав участь у формуванні Січових Стрільців. 27 лютого 1918 року легіон під командуванням Василя Вишиваного, який узяв собі таке ім'я і носив вишивану сорочку, пішов допомагати становленню Української Народної Республіки. Пізніше навіть Павло Скоропадський побоювався, що Вишиваний займе його трон. Проте той на трон не претендував. Після того, як на українську державність почали зазіхати більшовики, Вишиваний переїхав з України до Відня, де видав поетичну збірку українською мовою "Минають дні", присвячену борцям за незалежність України. Також видавав українську газету "Соборна Україна". Із 1925 до 1935 р. він жив у Парижі. Габсбурги виділили йому кілька підприємств в Австрії, які давали йому значні доходи. За рахунок цього Василь Вишиваний допомагає українській еміграції, сприяє її консолідації. Його коштом проводяться зустрічі й наради Скоропадського, Липинського, Коновальця, Петрушевича. У середині 1940-х років він повернувся в Австрію і знову підтримує тісні зв'язки з Організацією українських націоналістів. Його розсекретили. Навесні 1947 р. представники СМЕРШу доправили його до Києва. Звинувачували в усіх гріхах: за знання української мови – в українському націоналізмі, за те, що був полковником Української народної армії, служив Петлюрі – обізвали петлюрівцем, за те, що мав зв'язки з ОУН – членом ОУН. Ще звинуватили в тому, що був англійським і французьким шпигуном. Його засудили на 25 років таборів особливого режиму. Через кілька місяців, 18 серпня 1948 року Василь Вишиваний помер у лікарні тюрми N1, коли йому було 54 роки. Місце поховання невідоме".

Звичайно, природній стан для будь-якої країни це не "членство" в якійсь імперії, а незалежна держава. Але,, звичайно, якщо порівнювати історичний досвід, набутий Україною у складі Австро-Угорщини та Росії явно не на користь Романових.