Мовчите? Мовчіть на здоров'я, за це ще не доставляють до буцегарні. Поки можна навіть безкарно поплескати в долоні
Суспільство, принаймні київське, доволі байдуже ставиться до процесів над опозицією. Доступні опитування показують, що ніхто не вірить в правосуддя. Щодо звинувачень, гора народила мишу. Вся владоохоронна система пахала пвітора роки, і нічого не знайшла: по всіх кримінальних справах висунуто сміховинні звинувачення, починаючи із виплати пенсій екологічними грошима. Не знайдено жодної копійки, яку б Тимошенко поклала собі у кишеню. Навіть прокуратура у звинувачувальному висновку не знайшла, до чого прискіпатися, крім як до бажання "створити собі позитивний імідж ефективного керівника держави". Словом, прокурорські стали фахівцями з іміджмекінгу.
Всім все зрозуміло, і здебільшого всі мовчать. Навіть найзатятішим противсіхам зрозуміло, що вони таки не однакові. Втім, визнавати очевидного не хочеться. Півтора роки тому вони вирішили покарати Тимошенко. Вийшло: її дійсно спіткали великі неприємності. А то дарма, що при цьому, вибачте на слові, так трахнули всю Україну. Тепер в новому законі про вибори противсіхів, горе їм від розуму, взагалі ліквідують як клас: тепер ця технологія Партії регіонів не потрібна.
Так само помилковим є мовчазне спостереження за розправою над Тимошенко. Її можна любити чи ненавидіти. До неї можна бути навіть байдужими! Але не можна не розуміти, що йдеться не про суд над Тимошенко, а про погром опозиції, таку ж її ліквідацію, якій підлягають і противсіхи. Тимошенко попала під роздачу лише тому, що є ключовою ланкою. Не можна знищити опозицію, і при цьому обійти Юлію Тимошенко. Після неї, якщо вийде з нею впоратися, потрощать і інших, чия зброя калібром поменше.
Історія Білорусі варта того, щоб на ній повчилися українці. Коли десь в 1995 році Лукашенко судив Шушкевича нібито за ящик іржавих державних цвяхів, завезених на привтану дачу, білоруси здебільшого мовчали. Мовчали вони і в 1996 році, коли Лукашенко розганяв Раду і ліквідовував парламентаризм. Мовчать вони і тепер, але нині до буцегарні забирають вже навіть за мовчання, а не лише за публічне плескання в долоні. Таким шляхом нині прямують і українці. Дивлячись суд по ТБ, можна помовчати. За це нічого не буде. Активні юлененависники можуть навіть безкарно поплескати в долоні від морального задоволення від того, що їй таки боляче. А коли настане момент нестерпності, і захочеться шось вигукнути, за це вже забиратимуть у кутузку. І тоді говорити буде вже запізно, бо зміни стануть незворотними. І справа тут зовсім не в Тимошенко.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
