''Для Кірілла ''головне не благо Церкви, а утвердження ''русского мира'' як знаряддя впливу Москви''. Синод УПЦ КП залкикає УПЦ МП поновити діалог
Завтра, 28 липня, Київський Патріархат з нагоди Дня Хрещення України, проводить Хресний хід від Володимирського Собору (бульвар Шевченка, 20) до пам'ятника Володимирові Хрестителю. Урочиста служба розпочнеться о 10-00, а сама хода приблизно об 11-30. Минулого та позаминулого років на аналогічну подію збиралося приблизно по 15000 людей. Цього року нас має бути не меше.
В умовах опори влади на РПЦ та Патріарха Кірілла з його відвертим проектом геополітичної окупації України справжня Українська Православна Церква Київського Патріархату як ніколи потребує нашої публічної підтримки.
Приходьте на Хресний хід, повідомте та залучть до нього Ваших друзів та знайомих.
Напередодні свята Синод УПЦ Київського Патріархату звернувся з "любов'ю у Христі" із посланням до "дорогих братів і сестер" із УПЦ Московського Патріархату із закликом поновити започаткований 2009 року діалог про подолання розколу в українському православ' ї, незважаючи на те, що до такого діалогу негативно ставиться Російська Православна Церква, частиною якої залишається УПЦ МП.
"У жовтні 2009 р, – йдеться у зверненні, – з великим піднесенням в Україні і віруючі, і суспільство загалом зустріли початок діалогу між Київським Патріархатом та УПЦ (МП). Але відтоді, незважаючи на всі спроби з нашого боку, підготовка до діалогу не знайшла свого продовження. На нашу думку причиною цього стали різні дії з боку Москви, яка злякалася плідності й конструктивності наших перших кроків назустріч одне одному та зробила все можливе, щоби діалог зруйнувати.
Проте ми незмінно готові до відновлення діалогу та очікуємо від УПЦ (МП) конструктивних дій в цьому напрямку. Разом з тим ми переконані, що єдиним вірним шляхом для відновлення церковної єдності є такий діалог, остаточною метою якого стане утворення єдиної Помісної Православної Української Церкви, об'єднаної навколо Київського престолу.
Одним із наріжних каменів для діалогу є не реалізовані повною мірою, але чинні рішення Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р. про автокефалію УПЦ. Ці рішення прийняті соборно, усією повнотою УПЦ. Правильність цих рішень засвідчуються самим часом. Адже якби вони були повністю реалізовані, і у 1991-92 рр. Московська патріархія не спровокувала своїми діями розкол в УПЦ, – так само, до речі, як вона це робить і зараз – Православна Українська Церква була би єдиною, не розділеною, мала би безпосередні й рівноправні братні відносини з іншими Помісними Церквами, могла би значно більше зусиль прикладати до духовного відродження українського народу.
Керівництво Московського Патріархату вчинило лукаво – не маючи змоги відкинути цілком законне і обґрунтоване рішення Собору УПЦ, члени Архієрейського Собору РПЦ прийняли рішення передати розгляд питання на Помісний Собор. Після цього Помісні Собори РПЦ не скликалися 17 років – хоча за статутом мали відбуватися раз на п'ять років. Проте навіть коли у 2009 р. Помісний Собор РПЦ зібрався – він не виконав раніше прийнятого рішення і не розглянув звернення Собору УПЦ. Невже після цього можна вірити у постанови й обіцянки нинішніх керівників Московського Патріархату?
Як раніше Московська патріархія влаштувала боротьбу з рішеннями Собору УПЦ 1991 р., так нині вона намагається посіяти недовіру і до проведеного вами 8 липня 2011 р. Собору. Ці останні події дають змогу ще раз переконатися – в "українському питанні" Московська патріархія діє не за приписами канонів і не на користь Православ'я, а з точки зору політичних інтересів збереження влади в "русском мире".
Тому будь-які заклики до входження Київського Патріархату під московський омофор безперспективні – Священноначаліє РПЦ не раз показало і продовжує доводити своїми діями в Україні, Естонії, Молдові, Грузії та й у всьому Вселенському Православ'ї, що для Московського Патріархату зараз головне не благо Церкви, а утвердження "русского мира", як політичного знаряддя впливу Москви на пострадянському просторі.
Ми бажаємо церковної єдності в Україні. Але вона не дорівнює підлеглості Московському патріарху. І все більше людей в Україні, в тому числі й у вашому середовищі, це розуміють.
Раз-по-раз ви закликаєте нас "до покаяння", навіть кажучи, що "покаяння не є приниженням". Але що в цих словах мається на увазі? Якщо йдеться про покаяння у нанесенні вам образ словами чи ділами, у ворожнечі – то таке покаяння необхідне і нам, як і вам щодо нас. Бо єдності церковної ми досягнемо лише тоді, коли покаємося один перед одним у провинах та простимо один одному, припинивши ворожнечу.
Але коли мається на увазі "покаяння", яке передбачає визнання нами того, що ми є "безблагодатні", а наші Таїнства – "не дійсні", то таке "покаяння" з нашого боку було би нічим іншим, як зреченням від Бога, в якого ми православно віруємо, від Христа Спасителя, Тіла і Крові якого ми причащаємося, від благодаті Святого Духа, дію якої ми свідчимо в Церкві. Таке "покаяння" справді було би приниженням – приниженням не нас, а Церкви Христової, і хулою на Духа Святого. Заклики до такого "покаяння" подібні до закликів фарисеїв до Спасителя зійти з хреста, щоб вони увірували.
Дорогі браття і сестри!
Хоча ми, як і всі люди, не досконалі у своїх діях, але ми щирі у намірі відновити церковну єдність, разом з вами збудувати в Україні єдину Помісну Православну Церкву. Ми віримо, що з плином часу серед вас стає все більше тих, хто готовий до примирення і порозуміння. Ми переконані, що це обов'язково станеться. Але слід пам'ятати, що Господь кожного особисто спитає – чи був ти миротворцем, чи робив кроки назустріч братові, чи виявляю любов свою до ближніх та одновірців у ділах, а не лише у словах".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
