Митрополита Володимира заживо ховають ті ж самі люди, які 20 років тому незаконно усували Філарета. І тепер, і тоді – Москва за ними
Пропоную приэднуватися до групи Київська християнська традиція
"Хто б ще двадцять років тому міг подумати, що предстоятеля УПЦ МП, Митрополита Володимира, активного учасника незаконного усунення від влади тодішнього митрополита Київського і всієї України Філарета, спіткає така ж доля. Його Блаженство Володимир став жертвою своїх нібито соратників, яким непереливки за життя поховати свого предстоятеля та якнайшвидше натягти на себе свою митру.
Але ця історична паралель жодним чином не виправдовує дії Синоду УПЦ МП, який, за відсутності благословення з боку Митрополита Володимира, виявився ні чим іншим як незаконним, неканонічним збіговиськом. Просто конференцією єпископів, які мріють посісти престижне місце.
Те, що своєю ритуальною жертвою одеський митрополит Агатангел, путінофіл, фан Януковича і, можливою, навіть трохи християнин, визначив архієпископа Олександра (Драбинко), якого усунуто з усіх посад, нікого не повинно вводити в оману. Бо цілилося в серце Митрополита Володимира. Кожен, хто хоч трохи поінформований про ситуацію, знає, що Олександр (Драбинко) уже багато років є alter ego Володимира, у якого великі проблеми зі здоров'ям, які не сьогодні і не вчора з'явилися.
Усі ці роки для митрополита Олександр (Драбинко) був і є найближчим помічником, опорою, яку вчорашні соратники вибивають з під ніг. Олександр, вільно, чи не вільно, залишився на сьогодні єдиним єпископом, який зберігає вірність Митрополиту Володимиру. Усі інші готові вже хоч зараз замурувати предстоятеля хоч у Дальні, хоч у Ближні печери.
Звинувачення на адресу владики Олександра про те, ніби він дискредитує Церкву, не витримують жодної критики. Авторитет Церкви дискредитують метушливі та славолюбні єпископи, які хочуть бути "оперативнішими", ніж Господь: Він ще не покликав Митрополита Володимира до себе, а його соратники, хоч і показово моляться за здоров'я глави УПЦ МП, насправді за життя відспівують його.
Дивує позиція впливових парафіян УПЦ МП. Ще вчора вони стояли в черзі, щоб припасти до руки Володимира, а сьогодні мовчазно спостерігають, як на догоду Москві знищують його.
Звичайно, як влада, вони не повинні втручатися у церковні справи але, як прості парафіяни, не повинні, подібно Понтію Пілату, умивати руки, коли чиниться така розправа над немічним митрополитом Володимиром, який потребує щирих допомоги та підтримки, співчуття та щирих молитов, а не лукавих словес, які лунають ніби за здравіє, а насправді за упокій.
Є тут наука і всім москвофілам: поки Митрополит був здоровий і покірний, був потрібний, а коли обзавівся власною думкою та ще й занеміг – у Москві його негайно списали.
Отака вона московська вдячність. Сподіваюся, що на небесах колись запитають Патріарха Кирила, чому він так не по-християнськи повівся з Митрополитом Володимиром.
Є відчуття, що метушня Агафангела знайде гідну оцінку і він не стане предстоятелем УПЦ МП. Бо якщо судити за його публічними заявами, в системі його цінностей, Христос посідає лише третє місце, після Путіна та Януковича, а кремлівська зірка є важливішим символом, ніж животворящий, чесний хрест".
Це – мій коментар "Україні молоді", яка подала його у скороченому вигляді до статті Юрія Дорошенка "Синод ховає предстоятеля живцем. Розкол в УПЦ повторюється через двадцять років: тоді усували Філарета, тепер – Володимира".Ось найголовніші думки із матеріалу цього знаного релігієзнавця:
"В Києво-Печерській лаврі учасники синоду УПЦ Московського патріархату подумки витанцьовували над труною ще живого глави церкви, митрополита Володимира (Сабодана). Синод таки відбувся – попри те що митрополит Київський і всієї України виступив з офіційним документом проти його проведення і засвідчив перед камерами свою дієздатність. Однак маховик перевороту в УПЦ вже запущено. "Домовину" для Володимира змайстрували за кресленнями, надісланими, схоже, безпосередньо очільником Московської патріархатії РПЦ Кирилом (Гундяєвим). Головний вірянин УПЦ МП – Віктор Янукович – чомусь мовчить. Виходить так, що в митрополита Київського не лишилося високих соратників та захисників. Що буде з цією церквою?...
Члени "синедріону" УПЦ МП цілили в найближчу та найвірнішу до митрополита Володимира людину, – архієпископа Переяслав-Хмельницького Олександра (Драбинка), а реально влучили в самого керівника церкви, блаженнійшого Володимира, який останніми роками наважився мати окрему позицію, що розходиться з прожектами патріарха Кирила. Як розповідають люди, бувалі в захристях, митрополит та його секретар і права рука "проштрафились" перед Москвою тим, що не вельми наполегливо втілювали в життя гундяєвсько-кремлівський проект "Русского міра".
Як розповідають очевидці, на розкольницькому синоді під проводом митрополита Одеського Агафангела (Савіна) лунали відверті пропозиції усунути від влади та відправити на спочинок і самого митрополита Київського Володимира. Але, остерігаючись реакції вірян, бунтівні владики з тактичних міркувань постановили обмежитись наразі "малою кров'ю" – Олександром. 34-річного архієпископа вивели зі складу постійних членів Священного синоду та звільнили з посади головного редактора офіційного сайту УПЦ МП. А остаточне розв'язання питання з митрополитом Володимиром відклали до кінця травня – дати 20-річного ювілею Харківського архієрейського собору, на якому Володимира обрали на чоло УПЦ МП. Надто цинічна символіка, але цілком у дусі "Третього Риму".
Керуючись вказівками Москви, владики МП вдруге за останні двадцять років демонстративно наплювали на 34-те Апостольське правило, яке твердить: "Єпископам всякого народу належить знати першого серед них і визнавати його як главу, і нічого, яке перевищує їх владу, не творити без його судження".
Святійший Патріарх Київський Філарет (Денисенко) може пригадати, як 27 травня 1992 року в Харкові владики тоді ще єдиної УПЦ зібралися та незаконно усунули його з посади предстоятеля. Тоді Філарет не припинив боротьбу, а став на шлях будівництва помісної Української православної церкви Київського патріархату. Натомість митрополит Володимир довгі роки очолював філію Московської патріархії в Україні. Дороги Філарета та Володимира на цей час розійшлися. Ще донедавна важко було уявити, що вони матимуть багато схожого. Виявляється, церковна історія, як і світська, має властивість повторюватися. І в яму, колись викопану для іншого, може потрапити той, хто її копав.
Сумнозвісний Харківський архієрейський собор, який поклав початок розколу Української православної церкви, хоч і був офіційно невизнаний молодою Українською державою (його результати заперечено спеціальною постановою президії Верховної Ради), але заклав традицію заколотів проти проукраїнських настроїв у вітчизняному православ'ї. Різниця в одному: раніше Москва била владик і батюшок за конкретні кроки до автокефалії, а тепер – навіть за думки про це.
Уже очевидно, що за організацією нелегітимного зібрання архієреїв УПЦ у Харкові 1992 року стояли російські (по суті, ще радянські) спецслужби. Експерти припускають, що диригенти й нинішнього синодального перевороту в УПЦ МП мають чималі погони. Дуже вже по-військовому крокує єпископат до визначеної мети!
Частина архієреїв, які 21 лютого брали участь у Священному синоді, категорично забороненому листом митрополита Володимира (від 17 лютого 2012 р.), є справжніми "рецидивістами"-правопорушниками, двічі творцями церковного розколу. Двадцять років тому митрополити Агафагел (Савін), Лазар (Швець), Іларіон (Шукало), Онуфрій (Березовський), Іоникій (Кобзєв) "здали" свого предстоятеля, митрополита Київського Філарета. І тепер вони на арені – цинічно топчуться по немічному митрополиту Володимиру, хоча ще вчора клялися йому у вірності та любові.
Схожа ситуація і в тому, що свого часу рішенням Харківського собору єпископи в авральному порядку вилучали зі статуту УПЦ положення про те, що предстоятель обирається пожиттєво. І нині ця норма стоїть їм на заваді.
Московські православні адепти не міняють почерку – ставлять у провину архієпископові Олександру особистісні вади, не згадуючи про справжні причини боротьби за владу. Так колись робили і з митрополитом Філаретом.
У визначенні синоду (журнал УПЦ N23) його члени виписали, що секретар предстоятеля своєю діяльністю вносить "смуту в життя Української православної церкви". Синодалів обурюють "його (Драбинка) деструктивні дії та недостойна поведінка, інтриганство і спосіб життя сіють смуту і підозру серед єпископату та духовенства, породжують велику спокусу серед вірян".
Виявляється, владики такі цнотливі та непорочні, що один молодий єпископ може їх легко "спокусити". Виникає питання: чим? Певно, ідеєю автокефалії? Але ж на тлі численних корупційних, сексуальних, содомітських скандалів, які вже двадцять років пов'язують із єпископатом УПЦ МП, це не найбільший гріх. Крім того, чи можна назвати достойною поведінку митрополита Одеського, коли він, захлинаючись, вихваляє президента чужої країни, а Галичину називає "українською Чечнею"?
Хоча, як вважають експерти, попри величезні амбіції, відвертий русофіл Агафангел у боротьбі за митру предстоятеля УПЦ стане лише тараном, який проб'є шлях іншим. На фотографії, зробленій у день незаконного синоду в лікарні, за спиною митрополита Володимира причаївся митрополит Донецький Іларіон (Шукало). Кажуть, що він і може стати отим "чортом із табакерки", який вигулькне на людські очі у потрібний момент. Улітку минулого року цей ортодоксальний скоробагатько з лона московського політичного православ'я вже відзначився зневажливим ставленням до митрополита Володимира та його секретаря. Ще тоді вимагав їх відставки. І якщо раніше рейдери захоплювали заводи та обл¬енерго, то тепер черга дійшла до Української православної церкви Московського патріархату.
Драматизм ситуації полягає в тому, що секретаря митрополита Київського, владику Олександра (Драбинка) віддали на заклання Росії нібито як великого "автокефаліста", хоча таким, якщо бути об'єктивним, архієпископ насправді не був. Він є звичайним українцем, який наважився на велику "єресь" – мати власну позицію. Для Московського патріарха Кирила та "інквізиції" з відділу зовнішньоцерковних зв'язків МП цього було достатньо, щоб зарахувати Драбинка до одного ряду з Мазепою.
Першою жертвою цієї "спец¬операції" став архієрей, який розвернув УПЦ МП у бік більшої толерантності, демократизму. Автор цих рядків ще 28 листопада 2005 року у своїй статті писав про те, що диякон Олександр Драбинко може бути непересічним пастирем (збірка "Без догмату. Релігійні магістралі" – Київ, 2012, в-во "Ярославів Вал"). Пригадую, як рік тому патріарх Філарет казав мені: "Владику Олександра вони, рано чи пізно, все одно з'їдять. Я знаю тих людей. Пройшов через це... Порятунком для нього може бути тільки Київський патріархат". Саме за Драбинка відбулися перші офіційні контакти високих представників УПЦ МП й КП.
Нині владиці Олександру співчувають. Хоча насправді його варто вітати. Завдяки позавчорашньому рішенню синоду УПЦ МП Драбинко отримав шанс стати значним українським архієреєм, увійти в церковну історію як борець за незалежність Української православної церкви від Москви. Лише в його руках те, чи стане день 21 лютого початком великої справи на благо народу, чи сумним кінцем".
