Азаров похвалився позитивними наслідками газового контракту Тимошенко. Нарешті!
Микола Янович в інтерв'ю телеканалу "Росія 24" дав газу – багато говорив про блакитне паливо. Його б вустами так мед пити. Але спочатку про те, з чим не можу погодитися. "Прем'єр зазначив, що контракт складений таким чином, що вийти з нього в односторонньому порядку Україна не може". Контракти, наскільки мені відомо, укладаються як мінімум удвох, тому було бдивно, якби їх можна було легко розривати за бажанням одного з учасників. Тому в угоді між "Нафтогазом" та "Газпромом" передбачено право звертатися до Стокгольмського арбітражу.
Так роблять практично всі європейські споживачі газового монополіста: ведуть з ним довгі й марудні переговори, і коли уривається терпець, варто лише пригрозити Путіну пальцем, тобто зверненням до незалежної від Кремля судової інстанції, отримують комерційну знижку. Ніхто- ніхто не платить згідно чистого результату контрактної формули. Всі мають від неї дисконт.
Так само, до речі, й Україна. З тією різницею, що здешевлення газу команда, до якої належить і Микола Янович, добилася в збочений спосіб – шляхом політичних поступок, а не жорстких комерційних переговорів. І причина, яка зробила хай і не стандартний, але все ж таки бізнес- контракт непорушним, полягає не в його змісті, який чітко вказує шлях до Стокгольму, а в тому, що Янукович зробив його невід'ємною частиною харківських угод 2010 року. Щойно Віктор Федорович скріпив їх своїм автографом, можливість оскаржувати контракт в суді відпала автоматично. Україна може виграти суд, але внаслідок його рішення треба буте повернути нагуляну за три з половиною роки знижку, яка де-юре, до речі, і не знижка, а радще наш борг!
А тепер і про мудрість в словах Миколи Яновича. "Україна в найближчі кілька років може повністю відмовитися від імпорту газу з Росії, якщо чинний газовий контракт не буде переглянутий. Про це заявив прем'єр Микола Азаров у четвер телеканалу "Росія 24". "При такій ціні на газ, – цитує Миколу Яновича УП, – ми скорочували й будемо скорочувати споживання імпортного газу, а в перспективі, і це не пусті слова, Україна взагалі відмовиться від закупівель газу за такою ціною".
"Ну найближчі десять років, продовжи він, – це навіть багато. Я думаю, ми реалізуємо це завдання при таких темпах підвищення енергоефективності, скорочення обсягів споживання газу, переходу на альтернативні джерела, введення в експлуатацію своїх власних родовищ газу, збільшення видобутку газу, я думаю, набагато швидше", – сказав Азаров.
Честь і хвала урядові Януковича-Азарова, що вони докладають таких зусиль для диверсифікації енергопостачання. І хай злі язики і плещуть про наявність особистої зацікавленості, національний інтерес тут явно переважає.
Але хіба щось спонукало би нас як країну до таких рішучих кроків, якби не вимушений перехід на світові ціни і газовий контракт 2009 року. Чи "поки грім не вдарить, мужик не перехреститься", не про нас сказано? Цими двома реченнями можна було би сформулювати месидж Леоніда Кучми, сформульований на енергетичній панелі Ялтинської європейської стратегії минулого місяця.
Мене не здивувало, що про стратегічні наслідки газового контракту Кучма говорив практично тими ж словами, що і Юлія Тимошенко в інтерв'ю "Українській правді".
Мене не дивує, що істина нарешті відривається і Миколі Яновичу.
Ось, для довідки, розлоге пояснення Ю. В.:
"Я вважаю, що лише перехід на ринкові ціни звільнив нас від газового рабства. І не треба нинішній українській владі так гучно скиглити та кожен рік повзати навколішки перед Газпромом, випрошуючи пільгову ціну. Сусідня Польща вже десятки років споживає російський газ за максимальною ринковою ціною і не принижується, не здає свої національні інтереси в обмін на дешевий газ.
Треба не дешевий газ випрошувати, а нарешті модернізувати країну, технічно оновити українські електростанції, металургійні та хімічні підприємства, які колись майже безкоштовно забрали у держави, повністю реформувати систему теплопостачання, зробити ще багато важливих речей, тільки не принижуватися і не розраховувати на дешевий російський газ.
Я саме так і планувала діяти, починаючи з 2010-го року. Я не розраховувала, що Віктор Федорович стане президентом України і почне торгувати національним суверенітетом, флотом та Севастополем задля дешевого газу для підприємств свого оточення.
Ринкова ціна на газ – це жорсткий примус до модернізації країни, який уже давно був потрібен Україні, а як наслідок – повна енергетична незалежність.
Я вважаю, що скорочення більше ніж удвічі обсягу споживання російського газу за останні три роки, збільшення вдвічі вартості транзиту, організація реверсних поставок природного газу з країн ЄС, початок видобутку сланцевого газу, проектування LNG-терміналу та інші корисні речі – все це позитивні наслідки роботи газових угод, підписаних в 2009-му році.
І це лише початок. Я вважаю, що до 2020-го року Україна може практично припинити споживання російського газу, а це і є основа такої важкої для нас енергетичної незалежності.
Якщо б не газова угода 2009-го року, Україна ще десятки і десятки років була би газовим "наркоманом" та отримувала б дешевий газ в обмін на безкінечні політичні ультиматуми амбітного сусіда.
Так, ринкова ціна на газ – це боляче, але хто сказав, що свобода це безкоштовний подарунок? Треба мати мужність, щоб її здобувати і щоб за неї платити...Мене завжди дивувала політична істерія навколо газових угод 2009 року – її підняли слабкі та недалекоглядні політики. Я була впевнена, що тільки час доведе справжню силу цих угод.
Крім того, хотіла би нагадати, що потреби українських родин – не промислових підприємств, а саме людей – повністю перекриваються тим газом, який видобувається в Україні.
Його собівартість не перевищує 70 доларів за тисячу кубометрів, і українці не повинні платити за нього завищену ціну. Ціна на російський газ не мала би турбувати людей взагалі, якби Янукович не переклав на плечі українців те, за що мають платити його корумповані клани".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
