Не фашистські окупанти
"Націоналіст" Ющенко сьогодні святкує день визволення України від німецько-фашистських окупантів. Святкує в одних лавах з окупантами-большевиками, потужною п'ятою колоною, реваншистами, які ненавидять країну в якій живуть і мріють про нове пришестя московського царя. Свято з георгіївськими стрічками на грудях і собачою відданістю "господарям", котрі в перервах між копняками під зад подають обсмоктану кістку з імперського столу. Про таких влучно сказав Тарас: "Раби, подножки, грязь Москви".
28 жовтня 1944 року німецька окупаційна адміністрація в Україні змінилася московською. Комуністи Сталіна за підтримки союзницьких військ завдали остаточної поразки нацистам Гітлера в боротьбі за контроль над однією з найбільших країн Європи та однією з найдревніших націй світу. Надія українців на відновлення державності, проголошеної у 1918 році та підтвердженої Актом злуки ЗУНР та УНР 22 січня 1919 році була знову відкинута й розтоптана геополітичними інтересами імперських монстрів світової політики США, Великою Британією та Францією. Маючи власні колонії в Азії та Африці і претендуючи на світову домінанту після Другої світової війни, Черчілль з Рузвельтом без докорів сумління віддали Україну в жертву кривавому сталінському режиму. Рік по тому, для заспокоєння докорів сумління та задля видимої справедливості, Україні та Білорусі – двом головним фігурантам Другої світової війни, заново ув'язненим в тюрму народів під назвою СССР, надали статус країн-засновниць ООН, хоча ознаки незалежності обидві мали до ганебного формальні.
Такою була дяка Європи та Світу Україні за сім мільйонів українців, кістьми яких було викладено перемогу над нацизмом. Натомість боротьба української нації за власну перемогу вже з московсько-большевицькими окупантами тривала. Незламна Українська Повстанська Армія, котра від самого початку дала безкомпромісну відсіч польським, німецьким, московським, угорським та румунським окупантам, до кінця 50-х років ХХ століття продовжувала національно-визвольну війну за державу Володимира Великого і Ярослава Мудрого, Хмельницького і Мазепи, Шевченка і Франка, Петлюри і Коновальця. І лише знищення агентами МГБ керівництва ОУН на чолі з Провідником Степаном Бандерою дозволило зупинити на певний час визвольну боротьбу українців за свою державу. Вони згасили боротьбу Української Повстанської Армії, однак не згасили українського повстанського духу. Боротьба за свободу України від кривавих московських кайданів тривала за колючим дротом ГУЛАГу та в закордонному підпіллі, вона виливалася слізьми та стугоном душі в поетичних рядках Василя Стуса й прозі Івана Багряного, у піснях Володимира Івасюка й серцях мільйонів українців, котрим вдалося вижити в умовах кривавих переслідувань, залякувань та несвободи.
Лише через 72 роки після проголошення на Софіївському майдані у Києві Лонгином Цегельським Акту злуки всіх українських земель, у 1991 році українці знову отримали свою державу. Майже з удвічі усіченою територією, без Сяну та Дону, з висмоктаною імперським хтивим апетитом ресурсами землею, зі згвалтованою та вкраденою історією, знищеною елітою та зрусифікованими "членами ячеєкі совєтского общества" людьми, потужною мережею агентів КГБ, але все ж свою, незалежну державу.
День ухвалення Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року став остаточним звільненням країни від будь-якої окупації. Московські кайдани було розірвано остаточно. День Незалежності – це Перемога над окупантами України всіх мастей і всякого штибу. Не лише в Україні – в усьому світі!
Що святкує Президент Ющенко 28 жовтня? Перемогу московської окупації над німецькою за право панувати над Україною? Кому "найбільш український президент" тиснутиме руку сьогодні? Може тим бійцям винищувальних батальйонів, які до 1954 року воювали проти українців, а сьогодні мають статус ветеранів? А що сказати нащадкам десятків мільйонів жертв обох окупаційних режимів – комуністичного і нацистського? Понад 20,5 мільйонів українців, знищених у ХХ столітті, загинуло в так званий "мирний" час. Голодомори і репресії, концтабори і сибіри – геноцид червоних "визволителів" забрав життя утричі більшої кількості українців, аніж нацистські окупанти. То чи можемо ми сьогодні – в НЕЗАЛЕЖНІЙ Україні – святкувати тріумф одних окупантів над іншими? Доки ще пам'ять про великих українців будуть нищити подібними "святами", а гідність нації принижуватимуть вшануванням її кривавих катів?
Кожен українець сьогодні має усвідомити – без минулого немає майбутнього. Без правдивої історії про визвольну боротьбу українського народу, без наших Героїв, яких ми протиставимо ідолам кривавої московської імперії, ми не рушимо вперед і не змусимо увесь світ поважати себе як націю. Влада в державі нарешті має подбати про державний інтерес і наповнити Україну національним змістом. Час припинити загравання з українофобами і більше ніколи не паразитувати на штучно вживлених у свідомість українців совєтських стереотипах.
Час, нарешті, на 19-му році Незалежності, звільнитись від окупації. Не фашистської.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
