Фаріон і відкрита агонія націонал-демократії.
Заметушились, розбазікались випинаючи груди, загули наче бджоли у вулику нацдемівські недобитки-динозаври, намагаючись вислужитись перед новою яничарською адміністрацією. В соратниках – однодумцях професійних українофілів-демократів опинилися професійні українофоби. Подекуди продавцям всього українського на чолі з "найкращим в історії України" міністром екології Костенком з-попід тинння підгавкує професійна інтелігенція, ні разу не підкупна преса і ще не працевлаштовані, також найчесніші, політтехнологи помаранчевої влади. Кушніруки спарувалися з колЄснІченкамІ а свірки та біденки з лЄвчЄнкАмІ. "Власть мєняєЦЦА", – замість широкого корита, де п'ять років пастися стало цілому стаду придворних "патрійотів" новий пахан лишає вузюсіньке пійло шириною в 37 НУНСівських голосів. Саме їх донецькому клану нині бракує до повної узурпації влади. З Литвином питання "порЄшалі" ще до другого туру.
На роль обслуги у донецьких вистачає свого "бидла", тож аби утовпитись на вакантні посади комусь з помаранчевого табору, треба постаратись утнути щось екстраординарне, особливо збочене. У виконанні шансону і частушек донецьким немає рівних, а ось у вправності дискредитації власних ідей, які багато років національній демократії слугували прапором у виборчих походах за електоральною підтримкою, можна новоспечених господарів Банкової утішити до реготу. Тоді вже точно посади опудала та придворних блазнів московські посіпаки залюбки віддадуть національним демократам. Високих гостей з Москви такими "палкими" патріотами завше можна посмішити, а для делегацій з Вашингтона чи Брюселя – за щит демократії й плюралізму думок виставити. Не зайвим буде такий вантаж і для внутрішніх потреб: галичанам – щоб очі замилити, заколисати їхній неспокій за втратою держави, а своїм, дАнЄцкім – аби тішилися з прирученого маргінального звірятка.
Тож поки ватажки численних групок та партій від явленого Ющенкові у снах фантому єдиної політсили під назвою НУНС навперейми засвідчують свою готовність до співпраці з "ненависними" регіоналами у новій коаліції і переконують що саме вони є найбільш впливовими у власній фракції агітаторами, їхні менш значимі підлеглі на повну підтанцьовують у виставах затятих промосковських маргіналів.
Мовна акція Ірини Фаріон у львівському дитсадочку та істерія довкола методів виховання українських націоналістів остаточно зірвала маску поборників культурно-духовного відродження з лакейських облич вітчизняного нацдемівського істеблішменту. За вісімнадцять років незалежності владні ура-патріоти не запропонували жодного дієвого механізму для культурної деколонізації нації. В очах досі ідеологізованої совковими міфами значної частини української громади бездіяльністю та недолугими кроками вони продовжили курс на дискредитацію наших героїв та нашої історії. Природно, що будь-яка альтернатива такої бездіяльності викликає в них обурення. Особливо допікають націоналісти з ВО "Свобода". З їхньою завзятістю та рішучістю голозадим демагогам танцювати на рівних зась! І такий вже їх страх проймає. Страх втратити трибуну, на якій так часто й самозахоплено рвучи на собі сорочку доводили що є найбільшими патріотами і вистрибуючи з штанів обіцяли врятувати та зберегти українську державу. Страх бути позбавленими місця у ніші, яку нашвидкуруч, спекавшись компартійних квитків, та ховаючи глибоко під сукно комсомольські значки, вони самовільно окупували. Відсікши на початку дев'яностих віковим цензом від влади покоління студентів, руками яких багато в чому й було здобуто українську державу, вони монополізували правий політичний фланг і гордо називались демократами. Згодом – радикалізувалися в нацдемів і навіть націоналістів, але за суттю завжди лишалися простими ліберальними базіками. Тим часом вже постало нове покоління ровесників незалежності. Вони мають щеплення від порожніх обіцянок, бо самі навчились виховувати дітей українцями, самі вшановують українських героїв багатотисячними маршами на Покрову, знищують символи тоталітаризму й увіковічнюють ідеї Бандери, цінності Мазепи та заповіти Шевченка в життя. Не вам, політичним невдахам, що встигли перефарбуватися у всі веселкові кольори, аби лишатися при владному кориті, говорити про провокації ВО "Свобода", бо ви самі і є та провокація національній ідеї в яку вірять мільйони українців. Не вам, боягузам, котрі рятуючи своє нікчемне майбутнє вишикувались на прийом до чергового провладного клану говорити про руку олігархів у діяльності українських націоналістів, бо на відміну від вас нам знайомі цінності, важливіші за лантухи доларів та євро. І певно ж не вам казати про московські сліди, бо рветесь нині служити новому проімперському ха (Н) му, освяченому на трон московським попом Гундяєвим.
Ну хто б ще рік тому сказав, що у агонії білої гарячки, викликаної не сприйняттям національних традицій та цінностей самовіддано зіллються хронічно хворий на українофобію Вадим Колесниченко та, приміром, очільник УНП Юрій Костенко?Але президентські вибори змусили останнього серйозно переосмислити свої політичні перспективи. У націоналізм Костенка вже не вірять навіть самі полум'яні УНПівці, бо маючи партію у понад 100 тисяч членів, серед яких щонайменше 20 тисяч є депутатами різних рівнів, у першому турі Юрій Іванович зібрав аж 54 тисячі голосів. Націоналізм інших уламків проекту єдиної пропрезидентської партії що не відбувся, в тому числі й нині очолюваного екс-гарантом Ющенком, також виявився фіктивним, неефективним та, навіть, шкідливим, у просуванні національних питань. Одвічна доля кочубеїв, так добре відома Морозу, уже дамоклів мечем висить над Ющенком та Литвином. Костенко, Матвієнко, Кириленко, Мартиненко, Луценко з ляпіними, різними каськівами, жебрівськими й жваніями – на роздоріжжі. Безславно сконати як зрадники, але трохи згодом, чи вмерти демагогами – базіками, але вже тепер. Примара дочасних виборів з косою – на порозі. Вибір – гідний суто українського явища у політиці під назвою націонал-демократія. Два виходи в одну прірву небуття. За ними, вірю, туди ступатимуть і інші. Червоні, біло-сині, сердечкові... Українці не будуть сліпими вічно, бо ніколи у своїй більшості не були дурні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
