Гриценко! Може, на допит, а не на дебати?
Істерична реакція Гриценка на запитання щодо його персональної причетності як міністра оборони в 2005-2007 роках до знищення боєздатності української армії, яке зараз розслідує Генеральна прокуратура, говорить про те, що лідер Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок під час етеру "Свободи слова" на "ICTV" таки зачепив болюче місце "полковника".
Адже виявилося, що Гриценко не тільки може критикувати інших з кущів, але й повинен відповідати за свої дії – як екс-міністр оброни впродовж трьох років і народний депутат кількох скликань. А це – незвична ситуація для полковника без армії та команди.
Гриценко, ніби бажаючи принизити Олега Тягнибока, називає його "партійним вождем". Насправді за цим іменням криється недолугість Гриценка як особи, котра ніколи не мала команди. Натомість Олег Тягнибок багато років очолює політичну силу із виразним ідеологічним стрижнем. Пересічному українцеві не складе труднощів назвати імена свободівських речників. А що їм відомо про "команду" Гриценка? Нічогісінького. Добре ж бути полководцем без армії!
Іще кілька слів про кадри. Було би цікаво дізнатися, звідки у "честі й совісті армії" з΄явилися колосальні кошти на рекламу та агітацію не лише у містах, а й у найдрібніших населених пунктах? Можливо, "першому непрохідному" пасувало би скерувати ці фінансові надходження на підтримку армії (як це роблять свободівці)? До речі, про кошти, Олег Тягнибок – єдиний кандидат у президенти, який погодився оприлюднити джерела фінансування кампанії, бо не тримає кота у мішку і скелетів у шафах. На відміну від полковника?
На жаль, в Україні досі знаходить підтримку такий паразитичний стиль політичної діяльності, побудований на огульній критиці всього і всіх та менторській позиції – "тільки я знаю, як треба"... Це, мабуть, єдине місце, де Гриценкові немає рівних.
Однак, як кажуть мудрі люди, язиком плескати – це не Україну будувати і не плуга перти. Між "знаю" і "зроблю" в політиці (як і в кожній справі) є велика дистанція. Зокрема, це прямо стосується Гриценка. З двох представників його партії в парламенті, обраних 2012 року, – один став "тушкою" (до того ж, був у числі перших зрадників Ради чинного скликання).
Тому українці мають звертати увагу не стільки на критичні заяви кандидатів у президенти, скільки на їхні конкретні справи на користь держави.
Тож до справ. Депутатство Гриценка відзначене кнопкодавством та приведенням "тушки" до Верховної Ради VII скликання. До всього додається шкідницька робота Гриценка, яка не зміцнювала тодішню опозицію, а мала на меті розхитати її. Чи пригадуєте, як полковник пінився від вигляду свободівців у вишиванках? Національний стрій спрацював для нього, як червона ганчірка для бика. До речі, і про червону ганчірку. Може, то йому таваріщ Симоненко памороки забив?
Усі вже, певно, бачили лист тодішнього міністра оборони до ворога української нації. Тоді Гриценко у надзвичайно приязній формі побажав комуністу "успіхів у службовій діяльності" і щоби "військове звання сприяло благородному служінню на користь Українського народу". Виявляється, не лише офіцерське звання їх єднає, але й бридливість до українських національних маркерів.
Хоче Гриценко чи ні, але розслідування причин втрати боєздатності нашого війська – справа неминуча. Безумовно, винен у цьому не лише "справжній полковник". Але й він до цього доклався. Зникнення зенітно-ракетних комплексів Стріла, Стріла-2, Стріла-М та Ігла, а також комплексів комплексів БУК М-1 і С-300 (на суму понад 100 млн грн) призвело до втрати боєздатності армії, загибелі солдатів, зіграло на руку навіженому Путіну.
Міністр оборони "Фейсбуку" прекрасно знає, як керувати армією та й взагалі країною, і спирається на свій досвід управління міністерством оборони. Але чи було все так променисто при міністрові Гриценку в українській армії? Суспільство добре проінформовано про руйнування армії креатурами Януковича протягом останніх чотирьох років, але хіба майно міністерства оборони розбазарювалося лише впродовж останніх чотирьох років? Віриться мало. Зокрема, Анатолій Гриценко обіймав посаду міністра оборони України аж тричі – в урядах Тимошенко, Єханурова та, навіть, Януковича. Це період із 2005 по 2007 рік. Хіба такий кваліфікований та професійний військовий міністр не знав про придбання підставною фірмою "Оста плюс" за безцінь одинадцяти об'єктів, загальною площею 2000 кв. м., що перебували на балансі міністерства оборони, або ж були військовими містечками? Зокрема, мова про базу батальйону радіоелектронної боротьби, що базувався в такому вигідному місці, як Конча-Заспа. Також питання виникають щодо продажу майнового комплексу Голосіївського військомату, 35-го військового містечка в м. Києві, які було продано за ціною, вдвічі меншою за ринкову вартість. Усі ці інциденти мали місце 2006 року, і викликає сумніви, що Гриценко зовсім не відав, які справи кояться в його ж таки відомстві.
Тож не треба істерикувати – ПРОВАДЖЕННЯ ПОРУШЕНО, розслідування буде доведено до кінця. І декому доведеться ходити не на дебати, а на допити. А потім, сидячи десь на зоні, засуджені можуть обписувати стіни камерного "Фейсбука" кляузами на будь-кого.
Офіцер без відповідальності та честі – не офіцер, а бутафорія старого зразка.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
