КОНФЛІКТ ПЛАТФОРМИ І ЗМІСТУ. Як можна одночасно боротися за Крим і душити голос кримських татар?
"Ми не здамо наших територій. Ця страшна помилка сталася не за нас, але нам її виправляти. Це дуже неправильно, що ніхто не думав про повернення Криму з 2014 року й до мого приходу до влади. "Кримська платформа" стане майданчиком, який згуртує наших міжнародних партнерів, котрі підтримують територіальну цілісність і суверенітет України в міжнародно визнаних кордонах. Це для мене не порожні слова. За ними стоять чіткі дії", – днями наголосив Володимир Зеленський.
У зв'язку з цим як кримський татарин і журналіст я дозволю собі публічно звернутися до пана Президента України.
Загалом, Володимире Олександровичу, я, звісно, підтримую ініціативу "Кримської платформи". Надіюся на активну участь у ній нової адміністрації США, у зв'язку з чим – на посилення тиску на окупантів, підтримки корінного народу Криму – кримських татар, з боку парламентів і урядів світу, міжнародних організацій тощо. Це все правильно, нема про що сперечатися. Лише зауважу, що у висловлюванні, яке я процитував, ви були не зовсім точні.
Про Крим, зрозуміло, думали й до вас, але не завжди думали те, що треба. Наведу лише один приклад, який усе яскраво проілюструє. До 20 вересня 2015 року, тобто півтора року з початку окупації, з російськими окупантами в Криму торгували. Кінець цій ганьбі ("торгівлі на крові", як тоді висловився голова Меджлісу Рефат Чубаров) поклала лише Громадська блокада Криму, яку кримські татари й українці, учасники Майдану, ветерани війни з Росією, влаштували скоріш усупереч, ніж разом із владою.
Не буду перераховувати недоліків політики попередньої влади (ви з цим краще за всіх справляєтеся), але щодо конкретно питання Криму, то, попри голосні обіцянки, вона так і не дала кримцям політичного статусу корінного народу України на законодавчому рівні, хоча це можна було зробити в будь-який парламентський день (потрібно лише 226 голосів), тобто разів 1500. Це – я не маю сумнівів – посилило б і наш патріотичний дух, і наші міжнародні позиції в боротьбі за повернення Криму. Бо рятувати від окупантів СВІЙ репресований за національною ознакою народ на СВОЇЙ українській землі – це, погодьтеся, значно морально й політично сильніше, ніж просто територію з "незрозумілим" населенням, яке Росія всі ці роки вперто намагається видати за "своє".
Але згаяного часу вже не повернеш, що про це тепер говорити. Що було, те було (точніше, не було), і ми вже майже два роки живемо не з Порошенком, а з вами на президентській посаді. І за цей період ви, пане Зеленський, теж чомусь намагаєтеся не підіймати публічно питання дієвої підтримки нашого окупованого народу. Кримські татари для вашої влади ніби існують, але, як мені й уже багатьом здається, лише два дні на рік – 26 лютого і 18 травня, та й то здебільшого в ритуальному сенсі.
А непублічно все має ще гірший вигляд, бо ваші ж патріотичні люди зі "Слуг народу" мені кажуть, що в близькому президентському оточенні так само, як колись в оточенні Порошенка (та й абсолютно всіх президентів України) досі панує шизофренічна радянська, а насправді ще російськоімперська брехня про те, що "кримські татари хочуть приєднати Крим до Туреччини".
Тобто.
У 2014-му році Крим окупувала Росія, і це триває вже майже сім років, а "небезпечні" для України – все одно ті "ненадійні та підступні" кримці, які нібито століттями сплять і бачать, як їм було б гарно назавжди розчинитися в набагато більшій турецькій нації! І вони мріють про це приблизно так сильно, як українці мріють назавжди розчинитися в росіянах. Ну а що? Мова ж більш-менш схожа, так чому б не асимілюватися якомога швидше? Ну це ж круто! Ти був – і тебе немає! Так чи що?
Я вже не кажу про те, що Туреччина підтримує цілісність України і геть не планує окупувати Крим; що Крим окупований РОСІЄЮ; що кримцям ані турки, ані тим більше росіяни в Криму як "власники нашої долі" не потрібні; що наш єдиний шанс на майбутнє – це жити й розвиватися як корінний народ України, бо Батьківщини ніде в нас більше немає, а етнічних росіян у Криму "завдяки" геноцидам арифметично в декілька разів більше, і без законних гарантій України як етносу нам не вижити...
Але ось просто Л – логіка в допомогу.
Зазвичай я не коментую всієї цієї безпідставної й образливої ксенофобської маячні на адресу мого ні в чому не винного перед Україною народу. Який з перших днів незалежності підтримував усіх проукраїнських політиків і політичні сили, які боролися за єдину сильну українську державу, що орієнтована на Захід, ЄС і НАТО. Я, на жаль, зараз просто вимушений констатувати цей ганебний внутрішньополітичний факт, який дуже погано впливає на боротьбу за повернення Криму в Україну. Бо саме звідси, здається, і випливає небажання з боку всіх президентів України по-справжньому, щиро, дієво підтримувати кримців.
Це небажання передається від одного президента іншому нібито разом з булавою. Це як пороблено, це якесь ментальне пекло, вирок логічному мисленню, здоровому глузду. Після Майдану висловлювати публічно "побоювання" на адресу кримців у вищих політичних колах стало не комільфо, але всередині, як я розумію, нічого не змінилося.
На превеликий жаль.
Зокрема, звідси, від саме такого несправедливого, але послідовного ставлення державної влади до мого народу, здається, випливають і всі – абсолютно штучно створені – проблеми єдиного у світі кримськотатарського телеканалу ATR, перша спроба знищення якого почалася у 2014 році в Криму, а друга – досі триває в Києві. Через російську окупацію ATR залишився без усього – Батьківщини, майна, техніки, рекламодавців... А зараз його залишають без підтримки з боку держави.
Мені все це, Володимире Олександровичу, дуже неприємно казати, але я маю казати правду. Я не розумію, як можна однією рукою створювати міжнародні платформи, наполягати на своїй щирості, послідовності в справі повернення Криму, а другою рукою – тихо душити голос Криму, кримських татар. Мені це геть незрозуміло, це просто неможливо за логікою, але так відбувається.
Це – повний сюр.
Мені невідомо, хто модерує/керує цим ганебним процесом у складі вашої влади, але виглядає це вперте небажання підтримувати нас на мінімально необхідному рівні – а це питання на 100 % політичне – як виконання замовлення російських окупантів. Достатньо сказати хоча б, що ще з минулого року ATR не може виплатити борги за супутникове мовлення на окуповану територію України – Крим. І за це нам погрожують судами!
Звісно, ми, кримські татари, наш телеканал ATR як єдиний спільний простір, у якому зберегається наша нація в умовах тимчасової окупації Криму, все одно не здамося. Ми будемо боротися до кінця, бо, як я кажу, за нашою спиною – море. Ви просто нас недостатньо знаєте, і ця – базова – помилка свідомості вже багато років не йде на користь ані владі, ані всій Україні.
Честь маємо.
Слава Україні! Qırım serbest olacaq!
(На першому фото – окупований Крим, 2014 рік. На другому фото – Київ, 2020 рік.)
