В очікуванні Гарібальді
Буває так, що пастку ти бачиш, а спосіб її уникнути – ні.
Наприклад, у випадку з судом над Тимошенко кожному ясно, що "правильної" сторони тут немає. Але так само ясно, що, чесно критикуючи одну зі сторін, ти автоматично стаєш на бік іншої. І не хотів би, а стаєш – принаймні, в очах оточуючих.
Я трохи думав над цією загадкою, і придумав таке.
По-перше, ситуацію можна розглядати з точки зору християнського, чи якого там, всепрощення. Я маю на увазі, що люди, які дискутують із приводу "провини" чи "невинуватості" Тимошенко, ніколи не мають на увазі того, що говорять. Принаймні, "невинуватості" вони не мають на увазі точно.
Ті, хто "за" Юлю, виходять не так із її чеснот, як із недоліків влади. Ті, хто Юлю картає, такі ж: владу вони не хвалять, але вважають Тимошенко Більшим Злом.
Я розумію, що в основному цим займаються спеціально проплачені коментатори, але, врешті-решт, недарма ж цим коментаторам пишуть спеціальні темники, котрі приблизно відповідають думці суспільства як такого. Тож, у певнім наближенні, як "тролі" кажуть, так воно і є:)
Головне, що, як правило, найактивніші дискутанти – не лише по справі Юлі, а й щодо політики взагалі – ніколи не оперують поняттям "любові". Вони оперують лише поняттям ненависті.
Мушу зауважити, що це нормально. Почуття страху в принципі сильніше, ніж будь-яке інше, така наша тваринна природа. А ненависть стимулюється саме почуттям страху.
Це була "християнська" точка зору на події. Є ще й "ділова". Спробую розтлумачити.
Уявіть собі медаль, ту, котра відома з приказки народної. На одному боці викарбувано: "Хоч когось із цих ворюг покарають, а потім, може, й інші боятимуться". На другому гравірування таке: "Якщо вже високих людей саджають ні за що, то як поводитимуться із нами?!".
Мусимо визнати: за наших умов ця медаль – всебічно брехлива.
В Україні покарання ворюг із попередньої влади абсолютно не означає, що в новій владі ворюг буде менше. Або що вони будуть скромніші, хоча б.
Швидше навпаки.
Водночас, в Україні переслідування високих людей не означає, що людям низьким загрожує щось особливе, не таке, як було раніше.
Все буде так само.
Пояснення обом цим речам просте: "високі", незалежно від кольору прапорів, дивляться на "низьких" винятково як на свій бізнес-актив. Читачі, приблизно знайомі зі, скажімо, історією середньовічних міських республік (особливо в Італії), вже зрозуміли, куди я хилю.
І то сказати: перемагала у Венеції, Флоренції, Тоскані, Вероні партія аристократів чи популістів – для народу принципових змін це не несло. Навіть попри те, що задля кращої ідентифікації ті й інші вбиралися в "ідеологічні" шати гібеллінів та гвельфів, прибічників влади Германського Імператора та, відповідно, Папи Римського.
Насправді плювати вони хотіли і на імператора, і на Папу, не кажучи вже про "антипап" та королів Франції. Єдине, що їх цікавило – робити гроші через свої бізнес-активи. А цими активами теж-таки виступали люди. По-перше, міські цехи (ті, хто приносив гроші), а по-друге, міські жебраки (ті, хто виходив на майдани і тим самим допомагав перерозподілити гроші, якщо цехи раптом починали думати, що варто би попрацювати й на себе).
Італія тих часів знала справжній розквіт того, що зветься полемічною думкою. Проблема полягала в тому, що думки насправді майже не було. Натомість широко представлена була, прости Господи, "позиція".
Критикувати гвельфів означало підтримувати гібеллінів. Лаяти гібеллінів – агітувати за гвельфів. Не було людини, яка вислизнула б із цієї пастки, включаючи найвидатніших геніїв італійського Відродження.
Так тривало доти, доки в Італії не виник класичний націоналізм, і не з'явився, відповідно, Гарібальді зі своїми вуглекопами.
Але це вже інша історія, до якї ми з вами повернемось.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
