Про Гебельса та ''акції на захист української''
Думка про "захисників російської мови" як колективного Гебельса – очевидна, і я не запозичував її з нещодавніх матеріалів УП. Це раз.
А ось два. Говорячи про "протест на захист" (химерна конструкція, авжеж?), ми вже ставимо себе в позицію тих, котрі захищаються. Я б іще й стисліше сказав: у позицію. Хоча насправді "україномовні" захищають тільки двомовний статус-кво. Тоді як різні там Колесніченки так само "борються за права російськомовних", як Гебельс "боровся за права" судетських німців у Чехії та сілезьких німців у Польщі.
Гебельс, як відомо, не ставив за мету, аби німці знали німецьку. Він відверто проголошував вимогу, щоб вони не знали польської та/або чеської.
Нікого не нагадує, ні?
При цьому Гебельс також наголошував, що от у Німеччині, бач, подібного на польське чи чеське "пригноблення нацменшин" нема і близько.
Як ми знаємо, завдяки гебельсівській пропаганді та таланту німецьких генералів, "права" німців у Польщі та Чехії дійсно були "захищені". Ми також знаємо, за чий рахунок. Знаємо, на який час. І знаємо, як жорстоко поплатились за це 1945 року ті самі сілезькі та судетські німці.
Та й сам Гебельс, коли на те пішло.
Але це й підводить до печального, як сказав би Жадан, висновку: наразі протести нічого не дадуть. Якщо "подагричний король арканарський" ((с) бр. Стругацькі) у своєму Межигір'ї вирішить, що закон треба приймати, аби вибити карти з рук Москви (котра риє під нього Медведчуком і не тільки), то так і буде.
А не вирішить – не буде. Згадайте Харківську зраду, врешті-решт.
У парламенті нинішнього скликання замало людей, здатних завадити такому рішенню. Не "замало патріотів". Не "замало українців". Я б сказав так – просто замало грамотних. У класичному сенсі слова.
А до того ж, декотрі аж надто грамотні розуміють ситуацію так: прийняття антиукраїнського законодавства дає нескінченні можливості для "проукраїнської" боротьби... То ж навіщо насправді йому протидіяти?
Відтак, хлопці й дівчата, якщо закон дійсно приймуть, наше майбутнє реально залишиться тільки в наших руках. В принципі, це не так страшно. Не вперше.
Треба тільки ніколи більше не забувати, що за нами немає нікого, крім нас.
