Публічний Брейвік: сила чи слабкість?
Суд над сумнозвісним норвезьким терористом може бути відносно відкритим. Скандинавська юстиція не знайшла підстав заборонити присутність журналістів на слуханнях, що відбудуться 19 вересня. Хоча фото- та відеозйомку таки заборонили.
Процес іще можуть закрити, якщо хтось із родичів жертв доведе, що присутність журналістів "тиснутиме" на їхню психіку. Але шансів на це, судячи з усього, небагато.
Брейвік та його адвокати послідовно домагаються повністю відкритого суду. Терорист впевнений, що йому є що сказати світові.
Ще перед тим, як розстріляти сім десятків людей, здебільшого неповнолітніх, Брейвік оприлюднив свій маніфест на півтори тисячі сторінок. Загальний зміст цього чудового тексту відомий. Брейвік оголошував себе буквально хрестоносцем, котрий захищає Європу від нашестя мусульман.
Чи відчував Брейвік себе хрестоносцем, стріляючи в обличчя гімназистові, чийого батька застрелив перед тим? Кайф він відчував, це точно. Тільки є великі сумніви, що вбивця керувався якимись високими "ідеалами" – навіть тими, які виклав у власному маніфесті.
Бо коли на місці події нарешті з'явилися поліцейські, хоробрий "борець за ідею" миттю кинув зброю й підняв руки. Чудово знаючи, що його не пристрелять на місці, і навіть не дадуть пожиттєвого ув'язнення, якого в Норвегії просто нема.
Ідейні так не роблять.
Брейвік не помилився: ні під час затримання, ні після, його, наскільки відомо, навіть ні разу всерйоз не вдарили.
Брейвік є очевидним маніяком. Можливо, його довів до життя такого непереможний нарцисизм, можливо – комп'ютерні ігри-стрілялки, що кожного з нас, зізнайомся чесно, змушують раз у раз уявляти, як насправді виглядає миттєва людська смерть. Просто нормальні люди не дозволяють подібним думкам повністю опанувати свою уяву.
Водночас Брейвік чудово відчув, звідки віє той вітер, який може винести його на вершини мас-медійної відомості. Сто років тому такі психи йшли в анархісти та соціалісти, тепер вони йдуть у "хрестоносці". І це ще диво, що Брейвік (поки що?) лише один.
Адже сто років тому із терористами та соціопатами в Європі не панькалися.
Зараз на Заході чимало пишуть про те, що Брейвіка в жодному разі не можна було б страчувати, навіть якби норвезьке право дозволяло смертну кару. Що це, мовляв, перетворило б його на "мученика" та "ідола" для потенційних послідовників.
Ні фіга подібного. Ідолом для декого він став і так. Але більшість із цих "декого" добряче подумали б, чи брати з нього приклад, якби самого Брейвіка розстріляли, ніби скаженого собаку.
Самозакоханий боягуз, котрий "повстав проти зрадницького режиму", стріляючи в беззбройних членів правлячої партії, й одразу кинув зброю перед "слугами режиму" в особі поліцейських – кого взагалі він може надихнути? Лише таких самісіньких самозакоханих боягузів. І, на жаль, надихне. Адже вони чудово розумітимуть, що боятися їм, за великим рахунком, нічого. А інших гальм, крім тваринного страху, для них нема.
Найчорніший гумор всієї цієї історії полягає в тому, що гуманне правосуддя щодо Брейвіка лише підтвердить думку про "прогнилість" Заходу. Думку, що надихає тисячі ісламських терористів і мільйони їхніх прибічників не лише за межами Європи, а й на її території.
Безглузде масове вбивство, вчинене громадянином Брейвіком, не тільки може потягти подібні ж акції з боку подібних до нього психів. Головне – воно надихає тих, проти кого він нібито виступав.
Можливо, сам вбивця рано чи пізно теж це зрозуміє (норвезька феміда дасть йому для цього достатньо часу). Але буде пізно. Власне, пізно уже.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
