Бій під Крутами: Tertium datum est
Як і слід було очікувати, річниця бою під Крутами знов дала відлуння в публіцистиці. Найідеальніше на цю тему висловились чинний нардеп Вадим Колесніченко, заступник голови фракції Регіонів, та безсумнівний нардеп майбутнього скликання, голова ВО "Свобода" Олег Тягнибок.
"Найідеальніше" – бо їхні тексти таки дійсно ідеальні. В тому сенсі, в якому науковці, скажімо, використовують поняття "ідеальний газ".
Обидва політики сформулювали такі точки зору, котрі лежать повністю в рамках відповідних міфів, відповідають заданим заздалегідь параметрам, і не враховують реальностей навколишнього світу в усій його повноті.
Кожен із авторів формулює свій міф уже в перших абзацах.
"УНР стрімко втрачала підтримку народу України. Прості селяни, жителі міст і навіть військові з'єднання, які були вірні Українській Народній Республіці, переходили на бік Радянської республіки в Харкові, демонструючи своє небажання більше перебувати під владою Грушевського, Винниченка та компанії, які не виконали своїх обіцянок... Це були революційно налаштовані елементи, які прагнули політичної дії й охоче відгукувалися на заклики нищення старого ладу, боротьби за новий, справедливіший, гуманніший соціальний устрій", – пише г-н. Колесниченко.
"29 січня 1918 року під станцією Крути зійшлися два світи, дві ідеї: світ незалежної європейської держави та агресивна навала московського імперіалізму під новітньою маскою большевизму... Загалом кількаденна затримка ворога під Крутами дозволила українцям домогтися початку визнання з боку інших держав саме Української Народної Республіки, а не большевицької маріонеткової держави на території України", – веде своєї п. Тягнибок.
Про історичні подробиці, якими рясніють обидва тексти, нехай сперечаються фахівці. Нехай історики скажуть, чи справді більшовики-росіяни в складі загонів Муравйова та інших були "добровольцями", як про це пише депутат Колесніченко. Нехай професійні військові пояснять, чи був стратегічний сенс у героїчній "затримці ворога під Крутами", на чому наполягає політик Тягнибок.
Неважко помітити, що перший наводить силу-силенну цитат (утім, достатньо тенденційних), тоді як другий покладається в основному на емоційний резонанс аудиторії. Щось, до речі, є в цьому від співвідношення сил під Крутами.
В цьому сенсі аргументи п. Тягнибока викликають тільки посмішку. У патріота України – сумну, у її, скажімо так, непатріота – єхидну. Але посмішку та й годі.
Аргументи п. Колесніченка натомість претендують на раціональність. І, як будь-яке "раціо" в подібного роду дискусіях, густо замішані на цинізмі, котрий, своєю чергою, ґрунтується на досить-таки точному технологічному розрахунку.
Адже якщо Тягнибок відверто намагається утвердити міф про "Героїв Крут", то Колесніченко наполягає, що прагне цілком зворотнього – "розвінчати міфи". Такі месиджі завжди приємні тій публіці, котра взагалі-то байдужа до питання, бо не може / не хоче скласти про ситуацію своє власне уявлення.
А такої публіки в будь-якому спірному історичному питанні – 80 %, коли не всі 90 %. І, не жаль, саме вона часто-густо не розуміє, що під соусом "розвінчання міфів" їй усього лише нав'язують інший міф.
Між тим, вододіл у будь-якому разі пролягає між ідеєю Незалежності та ідеєю частини Руського міра. Можна дискутувати, до якої міри радянський уряд у Харкові був керований Москвою. Але фактом є те, що Україна, незалежна від Москви, ним навіть не розглядалась як історичний варіант.
Тоді як гетьманці, за всіх своїх помилок, ставили на чільне місце саме Українську державу, якою б вони її не уявляли у своїх наївних прожектах. А співпрацю з німцями розглядали так самісінько, як князь Олександр Невський розглядав монгольське ярмо: як неприємний, але неуникний епізод задля захисту від іще небезпечнішого ворога (характерно, до речі, що князь Невський, за всіма формальними ознаками – зрадник і кат народу, визнається в сучасній Росії народним героєм та церковним святим).
Повертаючись до бою під Крутами, необхідно ще раз згадати чудова слова Колесніченка (чи його спічрайтерів): "Прості селяни, жителі міст і навіть військові з'єднання, які були вірні Українській Народній Республіці, переходили на бік Радянської республіки в Харкові, демонструючи своє небажання більше перебувати під владою Грушевського, Винниченка та компанії, які не виконали своїх обіцянок... Це були революційно налаштовані елементи, які прагнули політичної дії й охоче відгукувалися на заклики нищення старого ладу, боротьби за новий, справедливіший, гуманніший соціальний устрій".
Цією фразою сказано все, і навіть більше, ніж усе. Адже більшовики на той час не лише не виконували своїх власних обіцянок. Не тільки не будували жодного "справедливішого" устрою. Навпаки – вони діяли в цілком протилежному напрямку.
І не лише на той час, а й пізніше. Фактичне кріпацтво у колгоспах замість "Землю – селянам"; достоту єгипетське рабовласництво в промисловості замість "Фабрики – робітникам"; повністю воєнізована орієнтація економіки, спрямована на агресивну війну проти всього світу – замість "Мир – народам".
Уся ця пропаганда, максимально далека від реальності, як ми добре знаємо, виправдовувалось "Великою Метою". І водночас супроводжувалась репресіями проти незгодних – репресіями, на які просто не могли наважитись інтелігенти з Центральної Ради. Зрештою, хіба у військах УНР не діяли вільно більшовицькі агітатори? Тоді як у червоних загонах розмова з "пропагандистами" з інших (і особливо соціалістичних!) таборів зазвичай бувала коротка.
Доводиться констатувати, що УНР та, пізніше, Гетьманат, дійсно програли не так збройну, як пропагандистську війну. Програли тому, що ворог був а) незмірно нахабніший у своїй брехні, б) неспівставно жорстокіший у покаранні незгодних.
Що знов-таки нагадує нещодавню боротьбу "помаранчевих" та "синьо-білих", де останні виявились набагато більш вправними пропагандистами, при цьому постійно жаліючись на "брехливість" опонентів.
У цьому контексті бій під Крутами дійсно не повинен служити ані підґрунтям для "переможного" міфу, ані підставою для "розвінчання націоналістів". Tertium datum est – "Третє дано": історія з боєм під Крутами, як і вся історія війни в Україні 1917-1921 років – це урок і попередження. І розуміти її варто саме так.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
