Дочекалися
Реакція у світі на судовий вирок Ю.Тимошенко не забарилася. Була, до речі, навіть дуже очікуваною. Владу про це попереджали, при тому неодноразово. Вона робила вигляд, що обійдеться. На жаль, не обійшлося. Престижу України завдано серйозної шкоди.
Це – доконаний факт. Навіть усі заплановані кроки з декриміналізації відомих статей "найсправедливішого радянського кодексу" не зможуть зняти дуже неприємного присмаку від того, що відбулося. Рани доведеться "зализувати" доволі довго.
Говорячи це, зовсім не маю на увазі змінювати свого ставлення до угод 19 січня 2009 року: вважав і вважаю, що у такий спосіб державні питання надзвичайної ваги не вирішуються. Не можна не зважати на правила, практику, думку інших. Досі не можу зрозуміти, чому Ю. Тимошенко знехтувала досвідом МЗС, досвідчених юристів – міжнародників та переговорників, які могли б допомогти уникнути очевидно неприйнятних формулювань і зобов'язань, порадити, як забезпечити можливості для відступу.
Невже дипломатам не можна довіряти, бо у них є якісь приховані інтереси? Ні, саме у дипломатів немає жодних інтересів, крім державних. Їхня головна функція – захист цих інтересів. Натомість жодного представника МЗС не те що не було залучено до переговорів, їх навіть не допустили до підготовки до них.
Держава – це не приватна фірма, а прем'єр – не є її директором. Доки це не зміниться, Україна програватиме. Саме так у черговий раз сталося і цього разу. Україна програла, бо знову пріоритетом одного з її керівників були які завгодно,але не найвищі інтереси своєї держави. Правдою є також і те, що відповідальність за це має бути політичною, а спосіб покарання, використаний владою, є абсолютно неєвропейським, а, отже, неприйнятним.
Реакція ЄС і США є жорсткою, але не безнадійною. Єдине, що розчаровує, так це заклики деяких, зокрема, німецьких політиків, "рубати з плеча". Не варто цього робити, особливо представникам країни, яка була однією з небагатьох, хто блокував нам План дій щодо членства в НАТО. А там же, власне, про демократію і йдеться! Це тільки невігласи вважають, що ПДЧ – це лише про танки та маневри. Почитайте!
Час нашим європейським друзям нарешті зрозуміти, що чим довше вони гратимуться з Україною в її європейську та євроатлантичну перспективу, тим довше у нас існуватимуть такі суди. І не треба моралізаторства. Треба набратися сміливості для прийняття важливих для обох сторін рішень, а не на словесну еквілібристику для того, щоб їх уникати.
Але найбільше порадувала "первопрестольная". Ну, насамперед, суддівський вердикт став відвертим сюрпризом для декого з її найвищого керівництва, яке завжди "с толком, с расстановкой" коментує все і вся. Подивіться ще раз це відео.
Та найбільше вразило, як завжди, їхнє зовнішньополітичне відомство. І дух, і стиль невмирущого міністра "Нєт" (А.Громико) все ще з нами. Вибачте, з ними. Виявляться, у рішенні по Тимошенко прослідковується "антиросійський слід". Шерлок Холмс відпочиває – ніколи б його "не взяв". Єдино правдивою в усій заяві є універсальна формула про те, що договори повинні виконуватись.
Правильно, але які. Відповідь відома: лише ті, які укладено на рівноправній основі, без примусу і тиску. Чи мало це місце 19 січня 2009 року? Безумовно, ні. Доволі детальне обговорення ходу переговорів під час процесу це ще раз засвідчило. Саме цього й бояться у Кремлі як вогню. Бояться правди і світла. Бо саме прозорість покладе нарешті край газовій, а, отже, і політичній корупції з обох боків (це, до речі, ще один аргумент для наших європейських друзів – чи може й там теперішня ситуація декого влаштовує, враховуючи "теплі" місця в "Газпромі" і його традиційні представницькі "щедроти"?).
Правда про Росію завжди розглядалася там як "антиросійськість". Поливали брудом і оббріхували усіх, починаючи з перших іноземців, які відвідували Московію та правдиво описували побачене, й аж до теперішніх "стратегічних партнерів", бо, бачите, не ту стратегію вибрали. Що ж, доля у них там, мабуть, така – не люблять правди та й годі. Але "чё на зеркало пенять, коли рожа крива?"
Висновки напрошуються самі собою. Їх декілька.
Перший. Влада повинна зрозуміти, що так "царювати" не можна. Бо настане час і доведеться звітувати. Ніхто ж не буває вічно біля керма. Вже наступного тижня через декриміналізацію відомих статей проблема має бути вирішена. І ніяких апеляцій. Досить вже однієї ганьби. Треба виходити з того, що будь-який інший такий випадок стане для влади останнім.
Другий. Звільненим, але й не тільки їм, треба чітко усвідомити собі правила поведінки у цивілізованому суспільстві, перебуваючи як при владі, так і в опозиції. А за великим рахунком подумати, чи не надто набридли вони тим, кого так шалено захищають. І зробити висновки вже персонально для себе. Повірте, легше стане усім.
Третій. Суспільство повинно виштовхнути нагору нову плеяду політиків, не заплямованих совковими діями, а головне – не просякнутих совковим менталітетом. Сподіваюся, що ми напередодні серйозних внутрішньополітичних змін, коли з´являться нові політичні об´єднання, громадські рухи, справжні ідеологічні, а не персоніфіковані партії. Це стане шансом для усіх нас. Головне – знову не втратити його. Тоді й світова реакція, а, головне, наші перспективи будуть зовсім іншими.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
