24 вересня 2021, 16:51

Розпад Росії: загроза чи шанс? (2)

4. Економічна безвихідь

"Это не цены высокие, это мы нищие, г-н Президент"

https://echo.msk.ru/blog/amountain/2756042-echo/

Політичні перспективи Росії безпосередньо залежать від її економічного здоров'я. Жодним чином не претендуючи на всебічний аналіз стану економіки Росії (це тема навіть не окремої статті, а фундаментального академічного дослідження), виокремлю лише деякі, на мою думку, важливі аспекти, що в майбутньому впливатимуть на ситуацію як у самій Росії, так і на її місце в світовій економіці.

На чому стоїть сучасна економіка Росії? Відповідь відома: на експорті сировини. Йдеться, в основному, про нафту і газ. Саме це дало підстави відомому американському сенатору Дж. Маккейну назвати Росію "країною-бензоколонкою". Від експорту вуглеводнів Росія отримує левову частку своїх валютних надходжень. Які вимальовуються тенденції?

Нафта. Обсяг видобутку нафти і газового конденсату в Росії скоротився у 2020 р. на 8,6% у порівнянні з 2019 роком і склав 512,68 мільйонів тон. Цей показник став мінімальним за останні дев'ять років і наблизився до десятирічного мінімуму: у 2010 році він дорівнював 512,3 мільйона тон. При цьому експорт нафти за 11 місяців 2020 р. скоротився на 11% до 220,241 млн. тон. Відповідно й доходи від експорту нафти впали: за даними Федеральної митної служби доходи за січень – листопад 2020 р. вони скоротилися на 40,9 % у річному співставленні і склали 66,391 млрд. дол. США. https://www.kasparov.ru/material.php?id=6005B45132715

Газ. "Газпром" добув у 2020 р. 452,7 млрд. куб. м. газу, експорт склав 179,3 млрд куб. м. За підсумками 2019 р. видобуток склав 500,1 млрд. куб. м., а експорт склав 199, 3 млрд. куб. м. Таким чином, у 2020 р. видобуток "Газпрому" скоротився на 9,48%, а експорт – на 10%. https://tass.ru/ekonomika/10398881 Про проблеми "Газпрому" пише вже навіть російська преса. Йдеться, зокрема, про прорахунки в реалізації 30-літнього контракту "Сила Сибіру", який через "великий русский авось" може бути зірваним. Адже запасів газу на Чаяндинському родовищі, з якого він постачатиметься до Китаю, може банально не вистачити. Це матиме наслідком збитки у сумі понад 1,5 трл. руб. https://lenta.ru/articles/2020/05/28/the_power_of_lies/

Електроенергія. Росія різко скоротила обсяги поставок електроенергії за кордон. За 11 місяців 2020 р. вони впали на 42% у порівнянні з 2019 р. і склали 426,9 млн.дол.США. https://www.kasparov.ru/material.php?id=60057DC8BBE16

Такі ж негативні тенденції спостерігаються й щодо інших важливих статей російського експорту, що призвело до суттєвого погіршення балансу зовнішньої торгівлі Росії. За даними російської митниці, позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу Росії впало в січні – листопаді 2020 року на 42,7% в річному зіставленні, до 92,7 млрд. дол. США. Експорт приніс Росії за звітний період 302 млрд. дол. США і зменшився на 21,8%. Імпорт Росії за звітні 11 місяців скоротився на 6,8%, до 209,3 млрд. дол. США. Зовнішньоторговельний оборот РФ в січні – листопаді минулого року склав 511,4 млрд. дол. США., що на 16,3% менше результату аналогічного періоду попереднього року.

https://www.kasparov.ru/material.php?id=6005B45132715

Треба, звісно, взяти до уваги, що 2020 р. був позначений світовою пандемією коронавірусу, згортанням бізнесової активності і тому не може бути показовим. Власне, мова не про цифри, які можуть коливатися, а про тенденції, що показують вектор розвитку. Питання полягає у тому, чи є стратегічна перспектива у російської економіки, зважаючи, щонайменше, на дві ключові обставини, які принциповим чином впливатимуть на здатність Росії поповнювати свій бюджет за рахунок експорту енергоносіїв вже найближчим часом.

Йдеться, по-перше, про те, що через 15 – 20 років собівартість видобутку нафти в Росії може скласти 60-70 дол. США за барель, що зробить її нерентабельною. Причина – виснаження існуючих і перехід до т. зв. важкодоступних родовищ, які потребуватимуть великих додаткових капіталовкладень, а також відсутності новітньої технології в Росії. Чи зможе вона обійти існуючі тепер санкційні обмеження з огляду на описані вище політичні тенденції, залишається під великим питанням. До цього слід додати, що станом на 2019 р. рентабельними були лише 67% нафтових родовищ. За розрахунками Мінприроди РФ, "в 2025 году Россия окажется в точке невозврата, когда начнется необратимый процесс деградации нефтедобывающей отрасли в стране". Йдеться про скорочення видобутку нафти до 2030 р. на 40% або навіть 50%. Це означатиме, що експорт нафти буде припинено. https://zloy-odessit.livejournal.com/3400349.html

По – друге, що є не менш важливим, – країни, які сьогодні купують енергоносії в Росії, ставлять перед собою амбітну, але цілком реалістичну мету відмовитися від використання викопних копалин до 2040-х років. Крім цього, слід також зважати на альтернативних постачальників енергоносіїв до цих країн, зокрема США, особливо якщо взяти до уваги політичний компонент відносин Захід – Росія.

Отже, у Росії лишається обмаль часу для того, щоб від сировинної економіки перейти до високотехнологічної. Але немає жодних підстав сподіватися, що це може справді відбутися. У свою чергу, такий розвиток подій призведе до суттєвого падіння надходжень до бюджету Росії з усіма відповідними соціальними наслідками.

Крім цього, є декілька інших, критичних факторів, які впливатимуть на розвиток російської економіки. Їхня комбінація між собою та згаданими вище, матиме, поза сумнівом, руйнівний для неї кумулятивний ефект.



Йдеться, насамперед, про демографічну кризу та відтік робочої сили. Як тільки не називають цю проблему в Росії: і "демографічна яма," і "демографічна катастрофа", і "русский крест". Дехто з експертів говорить навіть про "вимирання" Росії. Про її значення свідчить хоча б уже той факт, що в урядових документах останнього десятиліття вона позначається як головна соціально-економічна проблема. http://www.kremlin.ru/catalog/keywords/99/events/63728

Питання однак не у назві чи констатації, а наслідках цього явища. А вони очевидні: це – потужний удар по економіці, серйозне загострення соціальних проблем і диспропорцій, ризики остаточної втрати "культурної самобутності" немусульманського населення Росії, загрози безпеці країни (бо чисельності силового блоку просто не вистачить навіть для охорони кордонів) тощо. Особливо різко скорочується населення Центральної Росії, нечорноземної зони, Сибіру, Крайньої Півночі та Далекого Сходу. Заходи уряду РФ бажаних наслідків не дають. https://cyberleninka.ru/article/n/demograficheskoe-sostoyanie-russkogo-naroda/viewer Росстат повідомляє, що населення Росії продовжує зменшуватися і ця тенденція посилюватиметься мінімум до 2026 р. https://www.rbc.ru/economics/24/01/2020/5e2ac0d29a794776cb833825

Не додають оптимізму й цифри механічного відтоку робочої сили, тобто еміграції з Росії. За оцінками недержавних джерел, Росію залишили більше 10 млн чол. https://www.svoboda.org/a/29713531.html. Еміграційні тенденції, особливо серед молоді, лише зростають. За даними Левада-центру, у вересні 2019 р. понад 50% молоді виявили бажання емігрувати з Росії, а в цілому ця цифра сягає понад 20% населення Росії. https://www.levada.ru/2019/11/26/emigratsionnye-nastroeniya-4/?fromtg=1

Не можна не згадати і про друге місце Росії в Європі за кількістю розлучень, і про четверте місце у світі за рівнем алкоголізму (від чого щороку помирає близько 600 тис. осіб), і про приблизно 2,5 млн осіб, які є наркоманами (в основному, - молоді люди) тощо. https://cyberleninka.ru/article/n/demograficheskoe-sostoyanie-russkogo-naroda/viewer. "Это она (російська влада – прим.авт.) позволяет "коммерсантам" спаивать нацию, уже сегодня потребляющую 18,2 л чистого алкоголя в год на человека. И это она перехватывает всего 4% поступающего в страну героина, которого в России потребляется почти столько же, сколько во всей остальной Европе". https://www.mk.ru/politics/russia/2010/11/01/541080-idealnyiy-narod.html

Знекровлює російську економіку також повсякденна і повсюдна корупція і вивезення капіталу. Важко не погодитися з висновками російських економістів та соціологів, що "в современном российском обществе коррупция – не просто совокупность частных преступных практик, осуществляемых отдельными чиновниками, а системное социальное явление" http://www.oboznik.ru/?p=50418 За даними російських експертів, близько 10% бюджетних коштів, які витрачають чиновники, не створюють доданої вартості, а від розмірів коштів на держзакупівлі понад 20% крадуть. https://cyberleninka.ru/article/n/vliyanie-korruptsionnyh-faktorov-na-ekonomiku-rossii/viewer

Вельми показовим є також й інший факт – російське населення ставиться до корупції, як до звичного явища. Це яскраво підтвердила реакція росіян на розслідування О.Навального, зокрема, щодо "палацу Путіна". "Общество в целом отнеслось к расследованию сдержанно, в очередной раз продемонстрировав высокую терпимость к коррупции", – зазначає заступник директора Левада- Центру Д.Волков. https://www.ipg-journal.io/regiony/evropa/na-predele-svoikh-vozmozhnostei-1243/?utm_campaign=ru_227_20210217&utm_medium=email&utm_source=newsletter

Особливістю російської корупції є те, що вкрадені кошти не вкладаються в російську економіку, а, зазвичай, вивозяться за кордон. Навряд чи можна встановити точну цифру, але в російських джерелах називають суму від 1 до кількох трильйонів дол. США. https://www.kasparov.ru/material.php?id=5FE8D8B30D3FC На думку експертки О.Ларіної, сума вивезених коштів складає 5 трильйонів дол.США. За її розрахунками, це приблизно 40 тис. дол. на кожного росіянина, або приблизно 100-110 тис. дол. – на сім'ю з однією дитиною, приблизно 75-80 тис. – на сім'ю з двох пенсіонерів. Поглиблюється соціальне розшарування: на 1 відсоток населення припадає 71 відсотків національного багатства Росії. https://news-ks.info/grab-nagrablennoe-zapad-konfiskuet-ofshornye-milliardy-rossijskih-oligarhov/?utm_source=smi2&utm_medium=cpc&utm_content=9901364

Зрозуміло, що така політика влади веде до зростаючого зубожіння населення. За даними російських джерел, 25 відсоткам росіян не вистачає зарплати на найнеобхідніші потреби, а 39 відсотків кажуть, що їм ледве вистачає на це грошей. Тому 42% економлять на платній медицині та ліках, а 36% – на освіті. https://www.kasparov.ru/material.php?id=601A92C8AFBE4 Навіть за офіційними даними, кожний восьмий росіянин вважається бідним https://www.kasparov.ru/material.php?id=6013E2FBD5EFC Підсумовуючи, економіст І. Ніколаєв приходить до такого висновку: "... результаты: в 2014 – 2019 гг. (за 2020 год официальных статистических данных пока еще нет)... реальные располагаемые доходы населения снизились на 7,4%... люди беднеют... Поэтому неудивительно, что у них уже сформировалось обостренное чувство социальной несправедливости". https://echo.msk.ru/blog/nikolaev_i/2779926-echo/

Важко підйомним тягарем для економіки залишаються видатки на силовий блок, який налічує понад 2,5 млн чол., об'єднаних у 50 відомств. Не можна забувати й про видатки на армію чисельністю понад 800 тис. осіб. https://news.rambler.ru/army/45059559/?utm_content=news_media&utm_medium=read_more&utm_source=copylink

Негативно впливають на стан російської економіки й міжнародні санкції. Дослідження Bloomberg Economics оцінює втрати російської економіки за період дії санкцій (2014-2018 роки) у 6% у порівнянні з показниками, які могли б бути без обмежувальних заходів. http://icps.com.ua/assets/uploads/images/files/t_sankcii_rf_a4_ukr.pdf. Нові санкції США щодо внутрішнього боргу Росії ще не є надзвичайно болючими для російської економіки, але створюють негативний фон для іноземних інвесторів у цілому. Можна спрогнозувати, що вони можуть лише посилюватися, зважаючи на поведінку Росії на міжнародній арені.

Доволі песимістичними щодо перспектив російської економіки є прогнози відомого економіста М.Кас'янова: "В России, несмотря на оптимистичные прогнозы, которые делает правительство и Путин их объявляет, к концу следующего года (2021 – прим.авт) мы не достигнем уровня 19-го, мы достигнем его только к концу 22-го года. А что такое уровень 19-го года? Это примерно уровень 2010 года, поскольку, вы знаете, с 10-го года, а именно больше еще с 13-го года доходы населения падали каждый год 7 лет подряд. Мы к концу 22-го года, ровно через 2 года, вернемся к уровню 10-го года". https://echo.msk.ru/programs/year2020/2758492-echo/

Навіть провладні політики говорять про фактичний крах економічної політики режиму Путіна. Перший заступник голови комітету з економічної політики Держдуми М.Ареф'єв, наприклад, заявив: "Нам не о четырехдневной рабочей неделе надо думать, а о продленке. О том, чтобы и в субботу, и в воскресенье работать, но вытащить страну из разрухи, потому что кругом разруха полнейшая. Страна разваливается на части (виділено – авт)., а мы думаем, как не работать совсем"... https://ura.news/news/1052498040

Більшість об'єктивних економістів схиляється до думки, що економіка Росії увійшла у фазу довготривалої стагнації. Важко у зв'язку з цим не погодитися з висновком іншого економіста Г.Явлінського про те, що "...економічну політику (Росії) останніх 15 років теж справедливо назвати провалом" https://www.yavlinsky.ru/article/krah-lavrova-putina/

Які висновки можна зробити з викладеного вище?

Перше. Головні статті російського експорту, які наповнюють бюджет, у найближчій перспективі можуть критично зменшитися.

Друге. Демографічна криза в Росії продовжує поглиблюватися. Це створює нові надзвичайно небезпечні економічні, безпекові та соціальні виклики. Заходи влади для її подолання не є ефективними. Додатковими "обтяжуючими факторами", які негативно впливають на ситуацію, є алкоголізм, наркоманія, еміграція.

Третє. Повсюдна корупція, що стала соціальним явищем, роз'їдає державні фінанси, є нездоланною перешкодою для проведення необхідних реформ. Виведення в офшори величезних сум за кордон знекровлює російську економіку.

Четверте. Міжнародні економічні санкції, накладені на Росію за окупацію Криму і війну на Донбасі, витрати на утримання цих територій лягають додатковим тягарем на російську економіку. Непропорційно високими залишаються видатки на утримання військово – силового блоку Росії.

П'яте. Усе це робить вкрай необхідний перехід до інноваційної економіки практично нереальним. А без цього Росія приречена на економічний занепад, причому у недалекій перспективі.

Економічна "тріщина" є чи не найнебезпечнішою в усій державній конструкції Росії. Навіть побіжний аналіз свідчить про те, що з часом вона ставатиме все ширше, загрожуючи підвалинам російської державності. "...Інерцією деградації, яка стає способом існування..." назвала сучасну ситуацію в Росії відома політкиня Л.Шевцова. https://nv.ua/ukr/opinion/volodimir-putin-2021-shcho-chekaye-rosiyu-v-novomu-roci-ostanni-novini-50133310.html

5. Глухий кут зовнішньої політики

"...В 2020-м в отечественную внешнюю политику пришла новая реальность:

дипломатия как конфиденциальный обмен мнениями в поисках

взаимоприемлемого компромисса оказалась невозможна в принципе...

В этих условиях дипломатия становится просто излишней..." А.Гольц

HTTP://WWW.EJ.RU/?A=NOTE&ID=35720

Психологічна прийнятність внутрішнього колоніалізму для російських еліт робить для них цілком прийнятною й імперсько-колоніальну зовнішню політику.

Але ж як добре все, начебто, починалось? 17 червня 1992 р. Президент Росії Б.Єльцин виступив у Конгресі США з промовою, яку на Заході оцінили як історичну. Справді, було за що, бо Єльцин говорив про відмову від комуністичної ідеології та тоталітаризму, виступав за свободу і обіцяв миролюбну зовнішню політику "нової" Росії. А рівно через вісім років у червні 2000-го вже Путін заявив про те, що "не може собі уявити Росію ізольованою від Європи" і не "не виключає для Росії можливості стати членом НАТО".

Та щось пішло не так, бо сьогодні Захід не лише не аплодує заявам Росії, а визнає її країною – порушником міжнародного права, "небезпечним сусідом", "головною загрозою", яку треба стримувати і якій слід протидіяти. Безпрецедентним в історії дипломатії є той факт, що президент США назвав Президента Росії "вбивцею". За цим словом більше, ніж ставлення до Путіна – це оголошення системи, яку він створив, нелегітимною.

Візьму на себе сміливість стверджувати, що багато у чому існуванню цієї системи слід "завдячувати" самому Заходу: з його політичною та фінансовою нерозбірливістю, небажанням дивитися правді в очі, дитячою наївністю і замилуванням словами, а не аналізом дій. Не кажучи вже про нестримне бажання заробити будь-якою ціною, продаючи свій "товар" хоч дияволу. Захід став для російських "брудних" грошей безпечним місцем для зберігання. Д.Кремер, колишній заступник Держсекретаря США пише: "...Треба визнати, що наша ненажерливість та відсутність прозорості у фінансовій сфері зробили США привабливим об'єктом для російських капіталів..."

https://www.svoboda.org/a/31008775.html За оцінками відомого російського політолога А.Піонтковського, якого поза всяким сумнівом можна назвати (з числа дуже небагатьох) совістю російської інтелігенції, йдеться про трильйон дол. США. А хто ж відмовиться від такої інвестиції?!

На відміну від вельми позитивного підходу Заходу до Росії впродовж останніх 30-ти років Москва ніколи не лише не захоплювалася, а насправді заздрила і, навіть, ненавиділа Захід за його ініціативність, успішність, свободу, гідність, незалежність – усі ті чесноти, які були невідомі в самій Росії. Шкода, що цієї глибинної світоглядної прірви між Росією і Заходом там не хотіли бачити раніше, як не хоче її бачити багато західних політиків навіть і тепер.

Викривлене і неосмислене сприйняття Росії Заходом і дає їй, на мою думку, можливість щоразу повертатися до своєї справжньої сутності, якою вона була завжди, за винятком невеликого "зиґзаґу Єльцина" у 90-х. Та й то, доволі умовного, бо імперськість щодо пострадянських країн у Кремлі нікуди не зникла: як згадують найближчі соратники Б.Єльцина, він хотів нового, дещо реформованого СРСР у вигляді СНД, але з тим самим центром прийняття рішень у Москві. Лише завдячуючи рішучій протидії насамперед України його плани не було реалізовано. https://universum.lviv.ua/data/magarticles/files/2880.pdf

Швидкому поверненню Росії "в свою родную имперскую гавань" допомогла комбінація впродовж 2000-х років кількох сприятливих для Кремля факторів. Йдеться про позитивну для світового нафто-газового ринку кон'юнктуру цін і накопичення в Росії пристойних запасів нафтодоларів; некритичне ставлення Заходу до очевидних порушень прав людини як у самій Росії (підрив будинків з мирними мешканцями, як обґрунтування чеченських воєн з жахливими фактами злочинів з боку федеральної влади, переслідування і вбивства незгодних з кремлівським керівництвом опозиціонерів у самій Росії та за кордоном), так і зовні (відсутність належної реакції на російську агресію проти Грузії у 2008 р.); відсутність в Росії громадянського суспільства, яке було б здатне впливати на владу; слабкість і неорганізованість російської опозиції, а також глибоко вкорінений у свідомість населення консерватизм та шовінізм.

На такому тлі "вставання з колін", "повернення колишньої величі", "можем повторить" та інші псевдоконцепти "особливої ролі" Росії знову стали мейнстрімом зовнішньополітичного мислення Кремля. Ідея "русского мира", але не у культурно-гуманітарному значенні, а як агресивна зовнішньополітична доктрина, природньо для Кремля вписалася у його традиційні імперські уявлення.

Але на відміну від СРСР, який мав глобальне ідеологічне "обґрунтування" свого курсу у вигляді хоча й цинічно – брехливої, але для деяких країн привабливої комуністичної ідеології, що малювала всьому людству "щасливе майбутнє", сьогоднішня Росія не може запропонувати світу нічого, навіть на словах. Згадуваний "русский мир" не може "працювати" ніде, крім пострадянського простору, та й то із значними обмеженнями. Ідея поділу світу за новою ялтинською змовою очікувано не викликає на Заході жодної позитивної реакції. Сама Росія не є сьогодні прикладом у жодній важливій сфері соціального буття і, відтак, не може нічим привабити. Вона просто здрібнилася. "...Если сравнивать сегодняшнюю российскую внешнюю политику с советской, она проигрывает ей по принципиальному вопросу. У нас нет никакого проекта. Мы ничего никому не можем предложить....- констатує Г.Юдін, професор Московської вищої школи соціальних та економічних наук. https://echo.msk.ru/programs/year2020/2744522-echo/

Насправді нема не лише концепції. Вже нема і зовнішньополітичних партнерів і друзів. Після агресії проти України 2014 р. і провалу очікувань Кремля, що все скоро повернеться до "бізнесу, як звичайно", Росія опинилася в міжнародній ізоляції. Адже хто лишився? Кілька залежних від Москви пострадянських країн тоталітарного штибу, а також Іран, Болівія, Куба, КНДР, Нікарагуа, Судан, Сирія, Зімбабве, Венесуела. Новими друзями невдовзі можуть стати людожерські режими ЦАР та М'янми. Вельми переконливий список для держави, яка претендує на світову "велич"!

Свідомо не додаю до цього списку Китай, бо він не розглядає Росію рівноправним партнером, а лише вичікує, коли зможе і де-факто, і де-юре прибрати до рук територію теперішньої Росії на схід від Уралу. Це лише питання часу і безнадійних сподівань Кремля, що, може, якось минеться. Китайці, як відомо, у таких справах ніколи не були сентиментальними. А протиставити їм Росія нічого не може. Так що крен Москви у бік Піднебесної та Азії в цілому, хоча і може розглядатися як певна альтернатива провалу політики на Заході, стратегічно створює для Росії реальну загрозу. А між тим не додає нічого нового, адже немає особливої різниці, для кого бути сировинним додатком – Заходу чи Сходу.

Кремлю за таких обставин варто було б замислитися над заходами, які повернули б ситуацію до бодай певної нормалізації з цивілізованим світом. Але що ми чуємо? Можна було б, звісно, не звертати уваги на "зливання" у пресу зовнішньополітичних програм через невідомих нікому авторів на кшталт якогось П.Акопова, в яких йдеться про силове повернення територій колишнього СРСР HTTPS://RADONEZH.RU/2020/10/08/PETR-AKOPOV-U-ROSSII-NET-VYBORA-NA-POSTSOVETSKOM-PROSTRANSTVE). Коли ж про аналогічні ідеї, але у вже глобальному плані, пише близький до Кремля політолог С.Караганов (https://echo.msk.ru/blog/statya/2748794-echo/, стає зрозумілим, що такі публікації не є випадковими. "Манифестом нового русского фашизма" назвав цей "твір" Караганова російський експерт О.Скобов. https://www.kasparov.ru/material.php?id=5FCA253017264

Ще більше питань щодо адекватності тих, хто у Москві приймає рішення, виникає, коли читаєш висловлювання деяких високопосадовців. Наприклад, заступник міністра закордонних справ РФ С.Рябков, відкинувши всі норми дипломатичної стриманості, "по – солдафонськи" прямо заявив: "Российская Федерация должна, на мой взгляд, переходить к двухтрековому подходу: тотальное сдерживание США по всем направлениям, поскольку политика США глубоко враждебна по отношению к России и противоречит нашим фундаментальным интересам. Это первая сторона – сдерживание. Вторая сторона – это диалог выборочный, вовлечение США только по тем сюжетам, которые нам интересны, не по тем сюжетам, которые интересны только им". http://www.ej.ru/?a=note&id=35720. Не можна, звісно, не згадати й про заяви С.Лаврова про те, що у Росії з "Евросоюзом как с организацией отношений нет" https://www.rbc.ru/politics/23/03/2021/60596d0c9a7947adc1bbb0ed, а "отношения с Западом хуже, чем во времена "холодной войны." https://www.bbc.com/russian/news-43786825

Голоси деяких російських експертів (напр., В.Фролов, див. Neue Zürcher Zeitung,

17.11.2020) щодо більш прагматичного підходу до країн пострадянського простору на цьому тлі виглядають скоріш як спосіб вивчити можливу зовнішню реакцію, ніж визначену лінію поведінки.

Що ж є результатом такої "мудрої" політики? "...Западное сообщество начало искать способ отгородиться от России рвом и поглубже. Нужно было очень постараться, чтобы только 12% шведов, 23% голландцев, 26% британцев, 35% немцев и 18% американцев сегодня воспринимали Россию позитивно...Россия перестает быть для Запада предметом споров между сторонниками и противниками. Подозрение к России становится объединяющим Запад фактором...", констатує Л.Шевцова. https://www.kasparov.ru/material.php?id=5F9911DDA696F. Тепер вже йдеться не про "підозрілість", а про пряму протидію.

Зрозуміло також, що на пострадянському просторі для Росії назавжди втрачені, зокрема, Грузія, Молдова та Україна, а без останньої концепція "відновленої імперії" тріщить по швах.

За таких обставин йти у "зовнішньополітичний наступ", – значить, не вміти адекватно оцінити міжнародну ситуацію, не розуміти його руйнівних наслідків для самої Росії і проводити самовбивчу політику.

До такого висновку підштовхує також і зміна підходів Заходу до проблематики санкцій. Відомо, що навіть після найбрутальнішого порушення Москвою усіх можливих норм міжнародного права, що мало своїм наслідком окупацію Криму та частину українського Донбасу, Захід не поспішав серйозно карати Росію. Запроваджені санкції, хоча і були репутаційно негативними для Кремля, однак жодним чином не впливали на його поведінку. Як визнають західні високопосадовці та експерти, мета санкцій полягала у тому, щоб надіслати сигнали, але не змінити систему. Ось, що говорить посол Німеччини в Росії Р.фон Фріч, який працював там у часи початку російської агресії проти України: "...санкції – це політичний засіб, а не каральний інструмент... Вони не мають на меті змінити політичні засади в якійсь країні. Вони маю три цілі: змінити певну політику, провести червоні лінії та продемонструвати рішучість, коли порушуються фундаментальні принципи мирного співжиття". https://taz.de/Gespraech-mit-Ex-Botschafter-in-Moskau/!5718468/

Інший німецький політик, депутат бундестагу від СДПН та з серпня 2020 р. – координатор Федерального уряду щодо Росії, Центральної Азії та "Східного партнерства, Й.Заатхофф, підтверджуючи викладену вище позицію щодо санкцій, пішов ще далі і заявив, що "діалог з Росією потрібний", а торгівля з нею – це "інше питання", її не слід згортати. Саме тому СДПН та він особисто підтримують, зокрема, будівництво "Північного потоку – 2". https://www.ipg-journal.io/intervju/my-ne-mozhem-molchat-ob-objazatelstvakh-rossii-i-ne-perestanem-napominat-ei-ob-ehtom-1163/

Однак ситуація на санкційному напрямку драматично змінюється не на користь Росії. Це пов'язано з приходом до влади нового президента США Дж. Байдена, значним пожорсткішанням ставлення до Москви також з боку Великої Британії, Канади, ЄС та НАТО. Мова може йти про застосування не індивідуальних, а секторальних, або так званих "пекельних санкцій", які здатні швидко завдати руйнівної шкоди російській економіці, а, відтак, і політичній системі Росії. Техніко – юридичні аспекти такого кроку вже давно визначено. Тепер ідеться лише про політичне рішення, яке Вашингтон може прийняти у будь-який момент. Квітневе 2020 р. попередження США підтримали й інші союзники.

Чим відповідає Кремль? Оскільки по – суті відповісти нічим, традиційно використовується два інструменти: пропаганда і залякування.

Важко не погодитися з думкою вже згадуваного О.Хоца про те, що "слабеющий режим, который держится только на репрессиях и проиграл конкуренцию с Западом, всегда цепляется за идеологические войны, как последнее средство для мобилизации нищего обывателя". https://www.kasparov.ru/material.php?id=5FEF2EF505143. Образ підступного ворога, який оточив Росію, вимагає від цього самого "нищего обывателя" забути про власні права, добробут своєї сім'ї, соціальні блага тощо для "обороны Отечества". А щоб любити його більше, так само більше треба ненавидіти ворога.

Чи не першим завданням пропаганди стає культивування ненависті. Ось що пише у статті "Ненависть як національна ідея" психологиня З.Арутюнян: "В России очень любят культивировать ненависть. Мы постоянно кого-то ненавидим. Государство пропагандирует историю про врага. То, что действительно качается, и сильно, – это ненависть и разъединение. У нас каждый кейс превращается в священную войну. Это искусственная эскалация ненависти. Она разлита в воздухе. В этом, видимо, была какая-то великая идея – поддерживать ненависть" https://www.kasparov.ru/material.php?id=5FCE1E8DAECB8.

Окремим важливим напрямком російської пропаганди є "подолання найбільшої катастрофи" ХХ ст., тобто, тези про необхідність відновлення СРСР. Реваншизм, гегемонізм, імперіалізм знову стали домінантою російського політичного мислення. В Росії "...панує ідеологія імперіалізму...", "...імперіалізм та російська агресія є першочерговою проблемою у світі...Проблема більша, ніж просто у Путіні. Це питання імперіалістичної культури, яка історично притаманна Москві...", - зауважує американський аналітик Г.Пірчнер-молодщий. https://www.radiosvoboda.org/a/30930287.html

Слід визнати, що російській пропаганді вдається успішно працювати з внутрішньою аудиторією, адже, якщо понад 80% росіян схвалили загарбання Криму, – значить витрачені мільярди доларів на пропаганду спрацювали. Такому населенню дуже легко "продавати" будь-яку зовнішньополітичну авантюру.

Вже згадуваний І.Яковенко справедливо зазначає, що Кремль "... понимает патриотизм исключительно как унижение других стран и народов...". Україна у цьому плані є хрестоматійно – показовим прикладом. Ось, скажімо, до чого договорився віце – спікер Держдуми П.Толстой: "Проблемы Украины мы обсуждаем потому, что Украина – это часть России. Проблемы Украины мы обсуждаем потому, что это такие же русские люди, на которых поставили и довели до конца определенный эксперимент, который не прошел у нас. Поэтому это интересно, на мой взгляд". https://www.kasparov.ru/material.php?id=5FDB949A959E0. Такі ідеї втовкмачуються у голови росіян вже впродовж багатьох років. "...Пропаганда в Росії стає частиною культури і, на жаль, є успішною", – робить невтішний висновок Г.Пірчнер-молодщий. https://www.radiosvoboda.org/a/30930287.html.

Проте не меншу увагу приділяє Кремль пропагандистській роботі також проти країн ЄС і НАТО. Сформована і активно працює ціла державна машина, яка має на меті послаблення єдності всередині цих союзів, протиставлення Європи Америці, активну дезінформацію та формування викривленої реальності у суспільствах країн Заходу, дестабілізацію внутрішньої ситуації у них через розповсюдження недостовірної інформації, підтримка будь-яких радикальних течій, діяльність яких розколює суспільство тощо. Лише останнім часом колективний Захід почав розуміти глибину інформаційної загрози з боку Росії та вживати захисних заходів, що, зрозуміло викликає бурхливу реакцію Кремля – варто лише почитати стенограми брифінгів речниці МЗС Росії М.Захарової.

Іншим традиційним та доволі дієвим інструментом Кремля є банальне залякування, адже Росія залишається другою ядерною потугою у світі. І це не тільки слова Путіна про готовність померти в ядерній катастрофі і "потрапити до раю", але і серйозне нарощування новітніх озброєнь та провокативна поведінка російських військових поблизу територій країн НАТО, не кажучи вже про Україну. Переслідується, як здається, дві мети: підняти градус "патріотизму" всередині країни та визначити готовність Заходу перейти до конкретних дій.

Складається враження, що зі зміною влади у США колективний Захід від слів про "стурбованість" та "занепокоєність" дає старт політиці реального стримування та протидії агресивній політиці Росії. "Смерть мозку НАТО" виявилася лише красивою, але безвідповідальною гіперболою – НАТО повертає собі лідерські позиції у питаннях безпеки і не лише у північно-атлантичному просторі. Підтверджено обов'язковість дотримання положень ст.5 Вашингтонського договору, що відновило довіру членів Альянсу. Країни НАТО погодилися досягти домовлених раніше видатків на оборону у сумі 2% ВВП. Зупинено виведення військ США з Німеччини, натомість вони з'явилися у Польщі та Румунії. Посилилася присутність НАТО у Середземному та Чорному морях. Зросла підтримка з боку Альянсу щодо Грузії та України. Саме завдяки тиску США та НАТО вдалося змусити Росію припинити небезпечну ескалацію на українсько- російському кордоні у квітні 2021 р.

У Кремлі ніяк не можуть усвідомити той факт, що не Росія, а Китай є головним викликом для США і Заходу в цілому. Причина зрозуміла: у той час, коли Китай стрімко нарощував свої економічні м'язи, Москва так само стрімко їх втрачала, перетворюючись у пересічну регіональну країну. Її надзвичайна імпортозалежність від Заходу, так само як і залежність від постачання своїх енергоресурсів на той самий Захід, робить її надто вразливою. І все менш цікавою. Саме тому на неї реагують все слабше. М.Касьянов формулює це так: "Россия не является приоритетом для Соединенных Штатов вообще в политике, потому что мы за последние 15 лет превратились еще в меньшую страну, чем были... Мы с каждым годом скукоживаемся больше, больше, больше. И просто потрясывание оружием не означает, что мы становимся мощнее, и с нами должны больше считаться. Это не так..." https://echo.msk.ru/programs/year2020/2758492-echo/

Звісно, наведено лише думки окремих експертів та поодинокі факти. Але і вони свідчать про тенденцію: Москва не може більше реалізувати так, як їй хочеться, свої зовнішньополітичні цілі.

Які висновки можна зробити?

Перше. За роки після розпаду СРСР і утворення РФ її зовнішня політика еволюціонувала від ліберально – прозахідної до відверто агресивної. Вона знову повернулася до своєї імперської сутності.

Друге. Росія не має осмисленої концепції зовнішньої політики і не може запропонувати іншим країнам світу нічого привабливого для наслідування. "Русский мир" є продуктом з обмеженим ареалом застосування і до того ж провальним. Навіть союзники Росії ставляться до нього все підозріліше.

Третє. Росія опинилася в ізоляції від цивілізованого світу. Її прагнення компенсувати це "стратегічним партнерством" з Китаєм несе для неї відчутні ризики – вона не зможе уникнути ще більшої залежності від Пекіна, апетити якого, зокрема, територіальні, невпинно зростатимуть.

Четверте. Попри очевидну недолугість і неспроможність конфронтаційної політики Росія продовжує залякувати і провокувати Захід, у.т.ч. в Україні. Нового розмаху отримала інформаційно – пропагандистська війна, яку Росія веде проти Заходу. Така політика лише заохочує останній до жорстких дій у відповідь.

П'яте. Захід переходить до політики "стримування" Росії. Це може мати наслідком запровадження т.зв. "пекельних санкцій", які у кінцевому підсумку призведуть до краху теперішнього політичного режиму в Росії.

Можна констатувати, що Росія, яка претендує на рівноправну участь у розв'язанні глобальних проблем, насправді опинилася на їхньому узбіччі. Це – природній результат її агресивної політики, реальний "глухий кут" її зовнішньої політики. Хіба не має рації Г.Явлінський, коли пише: "...Россия оказалась страной с отрицательной репутацией. Страной, которой нет никакого доверия в мире. И именно в этом крах российской дипломатии и внешней политики. Мы сами отравили себя. Ложью..." https://www.yavlinsky.ru/article/utrata-reputatsii-otravlenie-lozhyu/

(Далі буде)

powered by lun.ua

Розпад Росії: загроза чи шанс? (3)

6. Чи може Росія стати демократією? "...Российской власти, на мой взгляд, достался просто-таки идеальный народ, которым она еще долго будет успешно пользоваться...

Розпад Росії: загроза чи шанс? (2)

4. Економічна безвихідь "Это не цены высокие, это мы нищие, г-н Президент" https://echo.msk.ru/blog/amountain/2756042-echo/ Політичні перспективи Росії безпосередньо залежать від її економічного здоров'я...

Розпад Росії: загроза чи шанс?

Росія – це "нечто страшное, смешное и стыдное" Д.Биков, російський письменник https://echo.msk.ru/blog/bykov_d/2761932-echo/ Розвиток Росії впродовж останніх двох десятиліть мав своїм наслідком появу низки явищ, що призвели до масштабних змін як у внутрішньополітичній ситуації країни, так і її становища на міжнародній арені...

Правда і відповідальність

Друга світова залишила глибокі шрами в історії багатьох народів світу. Особливо тих, хто зазнав безпосередньої агресії з боку нацистської Німеччини...

Чому Росія ніколи не відбудеться?

Відразу чую голоси опонентів: " Як це не відбудеться?! Вже відбулася! Могутня і велика держава...". Причому говорять не тільки у них, але, на жаль, і у нас...

STATEMENT ON THE 12 STEPS fOR A "PEACEFUL SETTLEMENT" FOR UKRAINE

This year's Munich Security Conference, among other things, unfortunately, will be remembered for the scandalous statement: "12 Steps for Greater Security for Ukraine and the Euro-Atlantic Region", which was jointly prepared by several think tanks in Europe in cooperation with the Russian Council on Foreign Affairs...