Начувайтеся, українофоби!
Днями до мене звернувся громадський активіст з Василькова з проханням
оприлюднити звернення васильківчан на захист української мови.
Роблю це з великим задоволенням. А колесніченко-ківаловим раджу
вчасно зупинитися.Не дратуйте людей, собі ж буде дорожче.
Голові Верховної Ради України
Володимиру Литвину
Звернення до громадськості та до депутатів Верховної Ради України
Ми, члени Громадської ради при Васильківському міському голові вкрай занепокоєні спробою депутатської більшості Верховної Ради України змінити мовну ситуацію в нашій державі не на користь українців, а отже на шкоду всьому українському суспільству. Нагадуємо, що мовне питання виникло не через історичне бажання українців бути двомовними, не через утиски українцями російської мови чи мов інших національних меншин, а через цілеспрямоване викорчовування нашої самобутньої мови впродовж кількох століть перебування України в складі царської Росії та радянської імперії.
Невже ж авторам законопроекту N9059 народним депутатам Колісніченку і Ківалову невідомо, що українська мова офіційно, в різний спосіб, впродовж кількох століть заборонялася десятки разів. Але незбагненного удару їй було нанесено в 30-ті роки минулого століття, коли Голодомор, висилки, масові репресії, агресивний атеїзм, руйнування звичних виробничих та людських відносин знищили українську хліборобську еліту, а далі і верхівки національної інтелігенції.
Найстрашнішим було те, що внаслідок цього геноциду було понівечено психологію, філософію, віру, культуру, а головне – сплюндровано неписані норми і правила поведінки, згідно з якими кожне наступне покоління будувало своє життя на досвіді своїх батьків, дідів і прадідів. Таким чином, була розтрощена струнка система передачі життєвої мудрості від попередніх поколінь наступним. По суті, наш народ був зруйнований, як відлагоджений віками цивілізаційний організм. Вбивство Другою світовою війною ще близько 8 млн., українців і швидке наповнення України представниками інших народів Радянського Союзу, зокрема, росіянами, – стійкими носіями російської національної ідеї, а, особливо, російської мови, яка для них є святинею, невідворотно змінювало національну неповторність, знесилених бездержавністю, українців, особливо сходу і півдня України, аж до втрати ними рідної мови. На час проголошення незалежності нашої країни принаймні 30% нащадків великої української родини втратило відчуття приналежності до українства. Цей результат просто вражає, якщо врахувати те, що розквіт мовного переродження українців припадає на період, коли російська національна меншина складала не більше 15% від всього населення України. Виникає питання, що ж то за братерські стосунки були між двома народами, якщо українці раптом так беззастережно "полюбили" мову іншого народу, що а ж відцуралися від рідної материнської мови?! Як могло статися, щоб мова значно меншої за кількістю національної групи запанувала над великим українським народом на його власній землі? Відповідь може бути лише такою, що сталося це внаслідок страшного цивілізаційного потрясіння. Напевно ніхто (особливо росіяни), не сумнівається, що втрата народом мови, як базового складника його національної сутності, якраз і є кричущим фактом такого нещастя. Власне і без доказів зрозуміло, що втрата мови не зміцнює, а спустошує народ. Адже ж мова будь-якого народу є осердям його культури. А без утвердження і розквіту національної культури неможливий розвиток конкурентоздатної економіки. Важко, наприклад, уявити, щоб угорці поляки чи ті ж росіяни могли бути самодостатніми державними народами без національних культур, а тим більше без національних мов.
Ці та інші обставини від початку проголошення незалежності України просто валають про необхідність повернення в лоно українства зросійщених українців, а не про їх остаточне виродження, що і передбачає законопроект україноненависників.
Маємо надію, що свідомі громадяни російського походження, носії російської ідеї, не підтримують цей божевільний задум. Бо, хто цінує власну неповторність ніколи не вдасться до остаточної руйнації мови знекровленого геноцидом народу. Цілком природнім було б, щоб представники інших національностей, проживаючих в Україні, прониклися співчуттям до приреченої на стару нації і підставили нам дружнє плече. Цим, можливо, був би втішений дух десятків мільйонів загублених душ українців, які незримо волають про неприпустимість того, щоб злочин проти них, (геноцид), став підставою для другої державної мови.
Тож всім, хто необачно підтримує ідею офіційної двомовності українців варто знати про те, що мовне питання є довгостроковим, драматичним і кривавим. Слід пам'ятати, що ненароджені діти убитих геноцидом українців не можуть встати на захист підрубаної під корінь української родини і рідної мови. Слід було б усвідомити, також, що мовне питання не можна вирішувати по факту співвідношення носіїв української та російської мов. Тобто, шляхом арифметичного підрахунку голосів "за" чи "проти".
Тому кожен, хто живе в нашій країні і хоче добра собі та своїм дітям і онукам, повинен допомогти Україні стати повноцінною соборною державою, наповненою, насамперед, українським змістом. Йти іншим шляхом неприпустимо. При наявному низькому рівні загальної і політичної культури дві мови – це два різних світи, подвійні стандарти, поділ суспільства на "наших" і "не наших", це сепаратизм, це чергова трагедія.
За таких обставин кожен, хто не втратив здатність осмислювати і співчувати, повинен в скорботі схилити свою голову перед пам'яттю мільйонів закатованих українців і застерегти себе від того, щоб часом не стати співучасником чергового великого злочину.
Цього не станеться, якщо нащадки козацького роду вивільнять себе із шкіри "роздвоєного хохла" і усвідомлять, що є українцями, а не "украінцамі".
Із вище викладеного змісту витікає, що зусилля всього громадсько-політичного активу нашої країни слід направити, насамперед, на відродження української нації через відродження її барвистої культури та квітучої мови, без чого неможливий успішний розвиток суспільства і держави.
На останок, нагадуємо всім сущим в Україні, що автором української незалежності є саме Українська нація, яка складає близько 80 % від всього населення. Пам'ять про тих, хто виборював цю незалежність в різні періоди нашої історії має бути охоронною грамотою про право українців бути господарями на своїй землі.
На підставі вище викладеного вимагаємо зняти законопроект N9059 з розгляду Верховною Радою України.
Голова Громадської ради при
Васильківському міському голові А.Т. Марущак
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
