Донецькі студенти! Ви за крок до перемоги! Проти вас випустили "найслабшу ланку" – депутатиків
Є речі, про які хочеться говорити постійно – до тих пір, поки сенс говореного не достукається до максимальної кількості сердець, душ і мізків людських. Може це комусь і видається браком теми, але звиняйте – не хочеться ні про що інше писати, поки не побачив хоч якогось результату в тому питанні, яке на цей час вважаю найголовнішим. Тому й продовжу тему про донецький університет і Василя Стуса.
Коли я почув на прес-конференції в Укрінформі (див. попередній пост), що низка депутатів Верховної Ради рідного Юкрейну виступила з (sic!) альтернативною ініціативою щодо присвоєння Донецькому національному університету іншого імені, спочатку насторожився. Ну, мало що може бути, подумав, я, а раптом у когось креатив прорізався? Запропонують, до прикладу, ім'я незабутнього Анатолія Солов'яненка чи всесвітньовідомих "бітлів", адже пам'ятник їм вже стоїть біля донецької кав'ярні "Ліверпуль", чи навіть того самого Кобзона – представник хоч і чужої, але ж культури! Та дива, на жаль чи на щастя, не сталося.
Під регіт присутніх мила дівчина із переляканими очима, плутаючись в голосних та приголосних української мови, прочитала типовий, як будинки в "Іронії долі", текст, з якого виходило, що ДоНу має отримати ім'я не всесвітньовідомого поета і правозахисника Василя Стуса, а якогось Дєхтярьова – навіть не того, що розробляв популярну скорострільну зброю, а нікому не відомого комуністичного фюрерчика місцевого пошиву. "Совок живучий!", – зі сміхом вигукнув хтось, а я раптом зрозумів, що – ні: совку в нашій країні настає прямий і невблаганний гаплик!
Бо саме ініціатива студентів та випускників Донецького національного університету щодо присвоєння їхньому навчальному закладу імені Героя України Василя Стуса породила серед цієї публіки з розчепіреними пальцями справжній страх. І, навіть, паніку. Вони звикли на всіх шикати, грюкати кулаками, тупати ногами, погрожувати зброєю, садити за грати неугодних, як, наприклад, Бориса Пенчука, словом, "раздєлять і властвовать". А тут раптом з'ясувалося, що нове покоління їх зовсім не боїться. Бо нове покоління не бажає жити в маленькому есесерчику, яким прагнуть зробити Донбас теперішні його горе-керівники. В нового покоління інші пріоритети, інші плани і, врешті, інші герої. І ще, на відміну від більшості високопосадовців, молоді люди уміють ДУМАТИ! І чесно висловлювати свою позицію.
Так, це справжня паніка. Бо як ще можна назвати дії, коли "державні мужі" на кшталт Януковича, Азарова, Джарти та іже з ними (див. документ) публічно виступають проти покоління своїх дітей та онуків? Так і постає перед очима картина – стоять з одного боку молоді, красиві, одухотворені хлопці та дівчата, високі й могутні, як Василь Стус, а навпроти них – зграйка таких дрібненьких-дрібненьких політиків щось подзявкує.
Ну, їй-Богу, соромно за вас, панове народні об (іс) ранці!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
