Сьогоднішній день не ввійде в історію
Напередодні минулих президентських виборів до мене прийшов один, на той час ще зовсім молодий, знайомець. Він був збуджений, говорив багато і непослідовно, а в якийсь момент вийняв із кишені древню, як світ гранату РГД-5, і прошепотів: "Слухай, Дмитровичу, якщо вони таки просунуть кандидата Х (ікс), я кину йому це під ноги! Або підійду з квітами і ми вибухнемо разом!" Очі хлопця горіли, і я, людина, для якої мілітарні штучки ніколи не були чужими, трохи розгубився. Потім ми довго розмовляли, сперечалися, мовчали, пили міцну каву, але нарешті хлопця таки вдалося переконати, що ідея його безглузда і непродуктивна, а "ергедешку" краще використати хіба для браконьєрського вилову риби))). На тому ми й розійшлися, а далі закрутилося те, що сьогодні вже є історією. Щоправда, зовсім не з тим продовженням, про який мріяла більшість українців.
Учора ми знову розмовляли з тим хлопцем – тема виборів виникла сама собою, а він гостро засміявся – та не приколюйся, мовляв, де взяти стільки гранат, щоб вирішити сьогоднішню проблему? Він подорослішав, цей хлопець, одружився, вже має донечку, але, що приємно, пасіонарності не втратив. "А тепер ще легше буде, сказав він, хто б не прийшов, ми їх оцінюватимемо лише по їхніх справах. Бо в жодного з них в очах немає любові до України!".
Ну хіба тут заперечиш? Таки нема! Є "я – бог" і є "ви – людішкі", яким "я", ставши президентом, дам це, це і ось це. А ось цього – не дам. І нє фіґ рота роззявляти! Звичайно, неприємно, і я вже не раз про це говорив, раптом зрозуміти, що ти – частина глобальної технології, як це було після минулих президентських виборів. І що твій романтизм і твоя готовність до самопожертви заради високих ідеалів знову стали лише маленькою деталькою трампліну для пройдисвітів. Але удвічі неприємніше усвідомлювати, що сьогодні з тебе хочуть зробити абсолютний нуль, і від твого голосу не залежитиме взагалі нічого, бо так звані "ключові гравці" вже все вирішили і розписали у своїх таємних протоколах намірів, хто, де, коли і ким стане.
Але я романтик і завжди мрію про світову справедливість. Я хочу, щоб сьогодні на вибори прийшло близько 20 відсотків виборців і більше половини з них проголосувало за одного кандидата. Якого – байдуже, бо, повторюсь, в душі й очах жодного з них я не бачу України. Нехай хтось переможе і щодня відчуває – він насправді, ну, дуже умовний президент. Хай з нього підсміюються всі, навіть, ті, хто подають на підпис папірчики. Хай все рухається, як тепер, хай процвітають непрофесіоналізм, корупція, кругова порука... І ось тоді у якийсь момент і визріє час не інспірованої, не технологічної, а Справжньої Революції – мирної чи не дуже – це вже буде не суттєво. Бо мета такої Революції буде чітка – Україна, За Яку Не Соромно!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
