Помер журналіст Василь Васютин
"На 34-му році помер журналіст відділу розслідувань журналу "Український тиждень" Василь Васютин. Його журналістська кар'єра розпочалася у 1994 році з львівських видань "Експрес" та "Поступ". Згодом працював редактором і директором газети "Салон Дона і Баса – Маріуполь" та оглядачем "Салон Дона і Баса" у Донецьку. Також пан Васютин був заступником головного редактора журналу "Золотий Скіф", власкором інтернет-агенції ProUA у Донецьку, створив місцеву "Агенцію журналістських розслідувань (АЖуР). В "Українському тижні" працював, починаючи з 2007 року".
Таке повідомлення я щойно знайшов у мережі, а за півгодини до того цю гірку новину мені повідомив Толя Дністровий.
З Василем ми знайомі близько десяти років. Тоді, на початку нового тисячоліття, ми з моєю Тетянкою займалися просуванням львівської газети "Експрес" на теренах Буковини, адже видання прагнуло зруйнувати імідж регіонального, шукало нових читачів. Василь Васютин був нашим куратором щодо творчого напрямку – з ним ми в телефонному режимі погоджували доцільність надсилання того чи іншого матеріалу. Коли познайомилися "вживу", одразу ж виникли досить приязні відносини. Василь випромінював самий позитив, в ньому не було ні краплі тієї галицької пихатості, яку собі дозволяли деякі інші наші "боси" та "босики".
Потім кожен пішов своєю стежкою, інколи до мене долітали його "привіти", інколи зустрічалися його публікації, чув новини про "супер-толерантне" ставлення до нього донецьких політиків та бізнесменів – пудові кулаки їхніх поплічників прагнули переконати журналіста не займатися своєю роботою...
2007-го ми знову зустрілися в Києві – він уже працював у журналі "Український тиждень". Василь мало змінився, його очі так само випромінювали оптимізм і доброзичливість. "А давай, старий, ти нам щось писатимеш!" – запропонував мені, і я погодився, щоправда, вистачило мене ненадовго.
А в Києві ми всі живемо, наче очі – через дорогу, але не бачимося. Так і з Василем було. Кілька зустрічей в "Полонезі" за кавою, нечасті телефонні дзвінки, обговорення ідей, яким не судилося бути втіленими... І от Василя немає. Але хто ж, крім Бога, знає, коли кому йти з цього боку світу?
Земля пухом і вічная пам'ять, побратиме!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
