Обережно, українофобія!
Матеріал, який я пропоную нижче, в дещо іншому форматі Олег Дандур'янц опублікував у студентському журналі "College". Але оскільки журнал цей має невеликий наклад, а інформація, викладена у статті, важлива, публікую її тут.
Олег ДАНДУР'ЯНЦ.
11 листопада у Книжковій Палаті відбудеться антиукраїнський захід
Називатися цей захід буде дуже толерантно – "Идея рода в возрождении славян", але виходячи з того, що модератором буде відомий у колах рідновірів білоруський діяч Володимир Олександрович Сацевич, антиукраїнській напрямок заходу є безперечним.
Мені, як язичнику в душі, довелося побувати на науково-практичній конференції "Возрождение традиционной культури восточних славян", яку влаштував пан Сацевич у Білорусі під Брестом наприкінці цього спекотного літа.
Я не побачив на цій конференції майже нічого наукового, а ще менше практичного, але побачив там справжню театральну виставу, головними акторами якої були шовінізм та мракобісся.
Все почалося з виступу якогось чиновника від уряду Президента Лукашенка, який у своїй вітальній доповіді якимось магічним чином перейшов від вітань рідновірам до висловлення підтримки сталінських методів боротьби із ворогами народу та Президента. Коли я це почув, то зрозумів, що опинився дещо не там, де хотів – мені здалося, що на нічній станції біля білорусько-українського кордону я замість електрички сів у машину часу.
Після обіду зібралося "Родовое Вече Руси", хоча не зрозуміло, хто взагалі дав право так цим людям назватися, хто їх обрав? Хто врешті решт обрав мене, вірмена за походженням, хоч і з давнього дворянського роду, представляти Русь? І взагалі, що це таке – Русь? Оминувши усі попередні запитання, "Вєче" зайнялося обговоренням останньої проблеми. От тут зразу вийшла оказія – з кола рідновірів встав один білорус-бджоляр та мовив рідною мовою, що він походить з литвинів і не є ніякою русью. Тут почався страшний скандал – перш за все від білоруса-литвина вимагали, щоб він говорив російською мовою, а по друге, щоб негайно відмовився від свого литвинства. Особливо агресивні росіяни в червоних жупанах та ковпаках махали кулаками та хотіли просто побити нещасного білоруського бджоляра. При цьому пан Сацевич не вступився за співвітчизника, а також став вимагати російської мови. Бджоляр та ще одна рідновірка-чувашка залишили залу, а я таки залишився "у ворожому стані", щоб подивитися, що ж буде далі.
А далі двоє велетенських росіянин у червоних жупанах встали, назвалися князями Ординськими та почали верзти щось несусвітнє про те, що вони засновники Духовно-родової держави Русь, у яку вони збираються включити усі російські за етносом області Російської Федерації, Білорусь та, власне, Україну, яку чомусь вперто називали Малоросією...
Після цього два дні князі Ординські читали закон своєю уявної держави, а пан Сацевич усе це підтримував та запрошував людей до зали слухати цю нісенітницю. З інших виступів я дізнався, що українська мова – це діалект польської, і якщо українці хочуть стати "русью", то їм слід перестати, як мінімум, називати себе "украми" та розмовляти на "наречии". Іншій доповідник запропонував замість "англицкого языка" вивчати сербську, але в жодному разі не українську чи білоруську, бо це нікому не потрібні діалекти, що наразі в Республіці Беларусь є прикрою істиною. Декілька разів я кричав "Геть!", але мої крики тонули в бурхливих оваціях.
І ось це все має повторитися у актовій залі Книжкової Палати України 11 листопада – пан Володимир Сацевич вже розсилає запрошення до своїх однодумців з пропозицією приїхати до Київ і влаштувати вже тут аналогічний шабаш. Пан Сацевич залишив свій e-mail у запрошенні –, отже пропоную читачам висловити свою думку з приводу діяльності пана Сацевича, може раптом він схаменеться і припинить робити брудну політику під виглядом рідновір'я?
Кілька слів про автора.
Народився у Вірменії. Походить з давнього дворянського роду Дандурових. За родинними переказами, саме його прадід був за кермом авто, яке вивезло Керенського із Зимового палацу. Він же зорганізував погром радянського консуляту у Харбіні 1933 р.
Після землетрусу 1988 р. Олег мешкає в Україні, має дві вищі освіти, пише дисертацію про мову дельфінів, працює журналістом, одружений з громадянкою Перу, де багато подорожував.
Нещодавно став персонажем оповідання Сергія Жадана "Місце для подвигу", яке увійшло до антології "Аморалка".
"Живу в селі під Києвом, топлю піч дровами. Іінколи спілкуюся з українськими письмениками (Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Тарас Прохасько) та російськими язичниками (Велімір, Діоніс Георгіс) та лідером вірменських повстанців тер Акопом", – з легкою усмішкою розповідає про себе Олег.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
