Елегія до мапи
Мапа, мов сутінь, пливе до кімнати з вікна.
Монстром кіношним висмоктує в мене зіниці.
Чую, що вени стають, наче Буг,
Хуанхе і Північна Двіна,
Кров-не-водиця нуртує, розбурхане море їй сниться.
Та мапа регоче – усіх заковтнула б, якби могла.
Та мапа у розпачі – вкотре до біса її відіслав я.
Бо штиняє із неї дрімуча й рагульська Москва
Глупотою своєю, фашизмом й ерзац-православ'ям.
Нам марудно із мапою киснути в сивих кутах і світах,
Ми руйнуємо стіни і простір.
Й себе зруйнувати готові.
Щоб за нами ішли юнаки без гидоти в серцях
І уперто тримали свій стяг.
Й не боялися першої крові...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
