Істерика замість каяття

Коли пишу про негаразди в нашій Спілці письменників, дехто прагне виставити мене "зацікавленою стороною". Звичайно, я вболіваю за Спілку, бо вірю, що за умови зміни керівництва і повернення їй статусу творчої спільноти багато буде зроблено в царині розвитку української літератури, її популяризації та книговидання, підтримки молодих авторів.

А ще мене звинувачують у "провладності". Не безпосередньо, бо це було б смішно. А от здалеку і непрямо – пробують. Хоча б тим, що у провладності звинувачують письменника, який не боїться взяти на себе відповідальність за майбутнє багатостраждальної НСПУ – Віктора Баранова. А оскільки я, як і більшість наших письменників, на його боці, то ми "провладні". Такі собі враги народу України. Справді смішно.

А насправді я б ніколи не хотів опинитися в ситуації, в якій зараз знаходиться Яворівський. Та й не опинюся ніколи, бо не визнаю неправди ні на словах, ні в діях. А йому б краще радив не по телеканалах бігати й безпорадні відповіді опонентам по інтернету розкидати, а по-людському покаятися перед побратимами за всі свої багатолітні "ділеса" та й іти собі з Богом. Це було б гідно. Якщо така риса ще збереглася в депутато-письменника. І виглядав би значно привабливіше, ніж отак, як у цьому інтерв'ю:

http://www.unian.net/ukr/news/news-466302.html.

Їй Богу, істерика не личить чоловікові!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.