Ще трохи про Каськіва, Москаля і час, за яким ностальгую
З тих пір минуло понад 20 років...
То був зовсім інші часи. Чернівці. Перший рік Незалежності. Ейфорія, огорнена в інерційне продовження боротьби. Чи просто такий формат незалежності не влаштовував багатьох. Але це був час справжньої романтики. Рідко випадав день без масових заходів – пікетів, демонстрацій, наметових містечок. Усі були організовані й наелектризовані. Ніхто нікому не платив за участь у протестах. Це б виглядало дикістю. І це правда.
Ми відчували себе причетними до всього і відповідальними за все. По ночах їздили Буковиною і сприяли виконанню Указу Президента про тотальний демонтаж пам'ятників теоретикам і практикам большевизму. І студент Влад Каськів їздив зі всіма. Я був своєрідним прикриттям – адже працював на посаді відповідального секретаря обласної молодіжки "Молодий буковинець". Відповідно, мав посвідчення, яке тоді діяло. Зокрема, і на ППС-ників.
А шанований мною Генадій Генадійович Москаль тоді обіймав посаду заступника начальника обласного УМВС. І чудово знав про наші нічні рейди. Кілька разів, усміхаючись, погрожував пальцем, мовляв, не сильно хуліганьте!
А одного разу, коли попи московського патріархату прагнули влаштувати обструкцію Патріархові Філарету, який прибув на Буковину, саме ми з Владиславом зорганізували варту, яка пліч-о-пліч з міліцією (яка тоді таки була з народом!) захищали чернівецький храм св. Параскеви від юрби фанатиків у рясах. І захистили! І Генадій Генадійович Москаль особисто подякував нам з Каськівим, зокрема і в неформальній обстановці...
Таких випадків можна переповісти чимало. Але для чого я це роблю? Щоб сьогоднішіні задурено-заполітизовані співгромадяни зрозуміли – у 1992 році ми всі були хворі Україною, як писав великий поет. Левова частка зарплатні чи стипендії витрачалася на акції. Бо це було для України. Для її розбудови. Ми підсвідомо прагнули бути жертовними, а не шукати вигоди. І це теж правда.
І Влад Каськів тоді нічим не відрізнявся від інших, окрім юнацького максималізму й пасіонарності.
А те, що могли зібратися погомоніти за чаркою, нормальне явище. Середовище було різноманітним – хтось, "козакуючи", міг випити й поспівати, хтось сповідував гасло "Борці за волю України не вживають алкоголю й нікотину". Але ні те, ні інше не заважало серйозним розмовам про теперішнє і майбутнє. Щодо глобального пияцтва говорити не випадає – тоді спиртне було великим дефіцитом, бо тотально вивозилося новітніми чумаками до Польщі й Румунії.
Але я щасливий, що жив у той світлий час. І що жив саме так, а не інакше.
Тепер стосовно того, що Каськіва вигнали з університету за пиятику. Насправді, це була зачіпка, бо правда в тому, що він таки був активістом студентського руху. І організовував студентські страйки та інші продестні акції. І це не подобалося окремим представникам ректорату ЧНУ. Натхнеником і організатором процесу був такий собі проректор Свердан, другою літерою в прізвищі якого студенти вимовляли "м". Мав честь короткого спілкування з тим паном, після чого погодився зі студентами.
Отже, це була репресія, які в нас, як вкорінений совковий атрибут, розцвітають і досі. І це теж правда.
Що сталося з Каськівим згодом, я не знаю. Хоча, напевне, знаю. Замість того, щоб розвивати себе як особистіть і громадського діяча (а здібності в нього до цього були), він прийняв правила гри негідників-політиків. Зайняв серед них свою нішу. Перетворив ідею на бізнес, чим остаточно відрубав усі шляхи для повернення до "своїх".
Коли ми були в Порі, і він вчинив гіпер-негідно стосовно усієї організації, я сказав, що не здивуюся, якщо через якийсь час Каськів опиниться в стані регіоналів. Тоді побратими на мене зашикали, мовляв, ну це ти вже загнув! А я просто побачив, що переді мною – зовсім інший Влад Каськів – цинічний, прагматичний, готовий іти хоч по трупах до мети. Лише та мета – вже не Велика Україна, а великий гаманець...
До речі, я не здивуюся, якщо після перемоги опозиційного кандидата на наступних президентських виборах Каськів знову очолить якусь агенцію підтримки національних чи ліберальних проектів. Таке щастя не тоне...
І наостанок. Я вдячний Генадію Генадійовичу Москалю за публікацію пояснювальної записки В.Каськіва. Учора мені зателефонувало п'ятеро буковинців – друзів, приятелів, побратимів. І ми згадали часи своєї юності-молодості. І щиро поностальгували за тим, що вже, на жаль, ніколи не повернеться...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
