Законность и цинизм Джарты
Читаю на УП вот это. После прочтения хочется распечатать украинскую Конституцию, земельный и гражданский кодекс и всем эти стосом паперів огріти Джарти по голові аж допоки він не прозріє, що навіть його прізвище не грецьке, а кримськотатарське.
Я Пашаєв Осман Серверович, що народився 1977 р в місцях депортації в Узбекістані з 1980-го живу в Україні, а з 1990 по 2001 живу в Криму. Ані моя родина ані я ніколи не отримували земельних дільянок, квартир ані як прості громадяни ані як депортовані. З 2001 року я фактично живу в Києві, а з 2004 зареєстрований по договору піднайму житла. Жодного дня з 1996 (здругого курсу інверситету) навіть одного тижня не сидів без роботи, працюючі приватним прідпрємцем, бухгалтером, телеведучим і репортером. За винятком одного року в Сімферополі і тричі в Києві протягом півріччя, решта часу був легально оформленим праціником і сплачував податки.
Моя заробітня платня по українських мірках завжди була або вище середнього або навіть вискою і все одно доводилося підробляти. Бо завжди не менше 30% витрачалася на піднайм помешкання в Києві. І це при тому, що я не купую алкоголю і не живу нічним життям, не зупиняюся в дорогих готелях, не маю і не мав машини та кредитів.
Так покажіть мені, пане Василь Джарти,не як нащадку депортованих і народженому в депортації, а просто як громадянину 10 соток міської або 25 соток сільскої земельної ділянки в Криму, де я мрію і маю право жити. Мені не потрібна земля просто моря як це роблять азарови, піскуни, алекперови, якуніни і сотні інших олігархів, чиновників, а часто-густо бандитів, що не мають до моєї Батьківщини жодного стосунку.
Мене влаштує земля в сільскій місцевості Демірджи звідки походить мати мого батька, Корбекуля – звідки бабуся за мамою та дідусь за татовою лінією або в Сіфмерополі звідки дід – мамін батько.
Я б погодився мати 6 соток поруч з Януковичем у Міжгірї, але певен – на землях Київщини не маю права претендувати на безоплаті 10 або 25 соток, бо тут є свої корінні безхатченки, що не жебракують, а працюють і мріють збудувати одне невеличке житло винятково для родини.
Втім якщо буде на то ласка київської влади я не відмовлюся навіть від 1 сотки в столиці де витарчаються всі мої доходи, а відповідно наповнюються бюджет, аби згодом купити на гроші від продажу шматок землі у вищезгаданих селах Криму, бо за земельним кодеком моїх прав нібито ніхто не позбавляє, але за численими інструкціями та рішеннями місцевих рад в Криму я не можу претендувати на виділення землі, бо не прописаний там, а в Києві – самі знаєте як можна отримати земельну дільянку – НІЯК.
Спочатку запропонуйте механіз вирішення земельної проблеми для людей, що хочуть і мають право мати власне житло, а потім матимете права апелювати до закону бо наразі:
Вважаю – самозахплення земельних ділянок по Україні має стати єдиним методом самозабеспечення громадяян України житлом, бо саме невирішенність квартирного питання веде до скорочення чисельності населення в цій країні.
Якщо такою є мета чинної і попердніх влад, тоді логіка заклику до законності мені зрозуміла, але це не означає, що притомні люди з відчуттям гідності погодяться і лякатимуться репресивного апарату бандитів у чиновницьких кріслах.
Всіх не пересаджаєте, не повбиваєте і не налякаєте, особливо в Криму
