Спека у великому місті
Київ знову не готовий до примх природи. Взимку сюрпризом стали кучугури снігу та гололід. Влітку до нас знову несподівано нагрянула аномальна спека. Коли стовпчики термометрів зашкалюють, а повітря буквально розпечене, у людей залишається одне природне бажання – освіжитись будь-якою ціною. Тут в хід іде все – купання в фонтанах, озерах, річках і навіть болотах, масове встановлення вентиляторів та кондиціонерів, скуповування прохолодних напоїв та морозива. Дехто заробляє на київських тропіках непогані гроші, а от комунальне господарство отримує колосальні навантаження, які врешті-решт можуть зламати йому хребет.
Кияни метаються по місту в пошуках прохолоди і не знаходять її. Причина проста – столиця не готова до таких змін клімату. Вся сучасна комунальна інфраструктура будувалась тоді, коли середня літня температура була нижчою на 1,5 градуса. 30-40 років тому ці умови здавалися вершиною зручності та комфортності а тепер перетворилися на пекельну пастку.
Наведу кілька прикладів. Після роботи люди поспішають додому. Але переступивши поріг квартири розуміють, що там довгоочікуваної прохолоди не отримають. Близько половини житлового фонду столиці складають серійні панельки 70-80-х років. Легкий бетон, з якого вони побудовані, нагрівається дуже швидко і під вечір у квартирі при температурі більше 30 градусів настає справжнє пекло. Ситуацію може врятувати кондиціонер. Сьогодні темпи продажу цього чудодійного приладу зросли на 75%, але на стільки ж зросло навантаження на столичні електромережі. В центрі Києва їх прокладали ще півстоліття тому і максимальне передбачуване навантаження – 2,5 кВ на квартиру. Реальне ж – удвічі більше. Тому не дивно, що сьогодні цілі вулиці залишаються без світла. Разом зі світлом зникає і гаряча вода – насоси для її прокачки при вимкненій мережі теж не працюють.
Можна, звичайно, піти на пляж. Але й тут не все гаразд. Із 12 зон відпочинку на воді лише 5 отримали санітарні паспорти. Купання в решті водойм – це ризик для здоров'я. Можна підхопити все, що завгодно – від лишая до холери.
В розпачі кияни навіть фонтани перетворили на міні-басейни. Але в багатьох з них сьогодні можна займатися хіба що сухим плаванням. З ініціативи "Київводоканалу" вони вимкнені нібито на профілактику. Насправді це банальне бажання зекономити, оскільки місто заборгувало водному монополісту кругленьку суму.
Від сухих фонтанів з надією в серці і з порожніми баклажками в руках кияни тягнуться до бюветів. Але цілющої вологи там немає. Політика столичної влади по викачуванню грошей з районів призвела до того, що районній владі часто ні за що утримувати та ремонтувати бюветні комплекси. Як результат – із 206 бюветів 73 не працюють.
Таким чином, уся система комунального господарства пасує перед спекою. А кияни відчувають себе ніби на розжареній сковорідці, без шансів на довгоочікувану прохолоду. Заради справедливості треба сказати, що Київ у цьому плані не унікальний. Берлін недавно пережив дещо подібне – там температура піднялась майже до 39 градусів тепла. Але в Німеччині хоча б усвідомили, що зміна клімату це проблема, яка потребує окремої, як державної так і муніципальної, політики. У нас глобальне потепління є проблемою в квадраті. Наша інфраструктура вже не витримує традиційного помірно-континентального клімату, а тепер, коли Київ кліматично пересунувся на рівень сучасної Кіровоградської чи Дніпропетровської областей, ми ризикуємо втратити навіть ті блага цивілізації, якими користуємось.
На питання "Що робити?" є єдино правильна відповідь. Реформи, які вже анонсували в КМДА, мають бути не точковими, а системними. Якщо знову десь підлатаємо, десь підправимо, десь побілимо-пофарбуємо – завтра житимемо в режимі постійних катастроф. Спочатку боротимемося зі снігопадом, потім зі спекою, а в перерві – з бурями та зливами. Глобальне потепління – річ, на яку вплинути важко – не тільки в столичному чи національному, але і в планетарному масштабі. Проте до всього можна пристосуватись. Історія людства – це якраз уміння вчасно і адекватно реагувати на виклики зовнішнього середовища. Сьогодні завдання київської влади – пристосувати столичну інфраструктуру до потреб ХХІ століття. Це зможуть зробити лише люди, які думають і діють на два кроки вперед, з оглядкою не стільки на минуле, скільки на майбутнє. Чи побачимо ми таких людей біля владного керма, залежить від киян. Хочеться вірити, що вже наступного року, завдяки їхньому свідомому вибору, ми переживемо спеку у великому місті з набагато меншими втратами.
