''Еслибы это не рекламма, а так бы в жизни!''

Саме такий коментар,під ніком Ukrainavpered (орфографія та стилістика написання збережені), я побачив на Ютубі, коли переглядав рекламні ролики Арсенія. І, власне, цей коментар підштовхнув мене до того, щоб можливо, зловживаючи гостинністю редакторів УП, використати свій блог для розширення аудиторії перегляду серії агітаційних відео-роликів "За нову краіну, за зміни, за майбутнє, за надію". Подивіться, вони того варті!. Армія.[ Заробітчани.]Шкільний автобус.

За останні кілька тижнів мені довелось відвідати добру половину областей України і на жодній зустрічі я не чув критичного відгуку ні від наших прихильників, ні від опонентів щодо агітаційних відео. Враховуючи ту хвилю негативу, котру підняли штаби конкурентів щодо нашої бордової кампанії і те, як потім люди сором'язливо висловлювались щодо вуличної рекламної кампанії "ну, в принципі нормально, але ж усі говорять, що не дуже", можу сміливо поздоровити нашу креативну групу, з вдалими відео. Це по-справжньому талановита робота.

Я не є професіоналом від реклами і ця президентська кампанія для Арсенія та його команди і соратників перша (і запевняю не остання) самостійна політична кампанія, але вже зараз можу зробити деякі висновки: помиляються ті хто стверджує, що український виборець не звертає увагу на ролики і борди, а шукає змістовних відповідей і усвідомлено обирає кандидата. В нашій країні – де запросто можуть когось із незручних кандидатів вимкнути від телевізора – у виборця немає вибору. Борди по-українськи – це не просто фонова кампанія, – це основа для політичного вибору більшості громадян. А в купі з намальованими відео літаків та заводів – це запорука короткострокової політичної перспективи та рентабельності політбізнеспроекту. Для багатьох це так але не для нас. Для нас борди це фон, а зміст це те, що говорить Арсеній.

Спитайте себе, чому в Україні немає дебатів – звичної для більшості демократичних країн форми донесення до виборця змістовної частини образу кандидата. Політичні ток-шоу в розрахунок брати не варто. Коли в них йде дискусія зазвичай немає лідерів, а коли є лідери то це просто сольні виступи або ж видозмінені прес-конференції з завченими кліше. Отже, відповідь очевидна – страх. Динозаври української політики банально бояться. Бояться порівняння з політиками сильнішими від себе за змістом, політиками іншими по суті та світогляду. І правильно бояться, бо якщо відкласти у бік борди, ролики, джинсу король або королева можуть виявитись "голими" і... народ це усвідомить. І тоді вимирання динозаврів неминуче.

Думаю, що не я один з захопленням подивився б дебати Янукович – Яценюк, або ж Яценюк-Тимошенко, або Яценюк – Тигіпко. На "дебати" Тимошенко-Янукович ми дивимось останні п'ять років тому можна було б організувати, але як сказала сочинська команда КВК в сценці про ГАДЮ ПЕРТРОВИЧ ХРЕНОВО: "...так, чисто по приколу...". От тоді б і поговорили про літаки, заводи, медицину, освіту, бюджет, Крим, пенсії, валютний курс, Росію, Америку, армію... і побачили б де фонова компанія та відретушовані фото – це реальна суть кандидата, а де лише дійсно фон і не більше.

А поки наші політичні динозаври, що правда більше подібні до страусів, відмовляються від відкритих дебатів з конкурентами,котрі їм можуть зашкодити, народ обиратиме майбутнє за тими самими принципами, що купує пиво та гігієнічні тампони. І не треба звинувачувати його в цьому або ж розказувати про те, що виборець лінивий, або дурний. Варто, лише дати виборцю шанс порівняти наочно в одному місті в один і той саме час різних кандидатів і не сумнівайтесь вибір буде зроблено із розрахунку конкурентних переваг і якісних характеристик. Пивом і Тампонами вже навчені...