Залишитися людиною

Як працювати на високій державній посаді і не втратити зв'язок із реальністю

Перші дні у Верховній Раді принесли мені задоволення. За кілька днів ми встигли більше, ніж депутати попередніх скликань встигали за кілька місяців. Мене не втомили нічні голосування – навпаки, це був драйв. Чого варте одне лише скасування недоторканності! Щиро бажаю кожному хоч раз у житті відчути такий вир позитивних емоцій, який відчув я в той історичний день.

Ні, фізичної втоми немає. Але є психологічна. Після демократичної обстановки в офісі партії, після дружнього спілкування з колегами я потрапив у монументальну номенклатурну будівлю, сів у велике бордове крісло. Мені щоденно доводиться зачитувати регламентні бюрократичні фрази.

Усе навколо ніби підказує тобі: ти більше не такий, як пересічні люди, ти потрапив у інший світ. Тобі більше не треба цікавитися, як живуть там, за вікном. Як вино просочує собою дерев'яну діжку, так і державна служба деформує людину. Новоспечений посадовець швидко втрачає зв'язок із реальністю та людьми.

І ця втрата зв'язку – дуже небезпечний вірус. За недовгу історію незалежної України він встиг "скосити" не одного президента, спікера та прем'єра. Кожен із нас спостерігав "історію хвороби". Спочатку ти забуваєш про свої обіцянки. Потім переконуєш себе, що твій власний план кращий за запит твоїх виборців. Підвищуєш голос, коли з тобою не погоджуються.

В кращому випадку все закінчується програними виборами. В гіршому – втечею з країни. Але навіть тоді хвороба не відступає: пацієнт звинувачує у своїх помилках "неправильний" народ, політичних опонентів, іноземних шпигунів – будь-кого, крім самого себе.

Як не підхопити цей вірус? В мене для цього є свій лайфхак. Я завжди подумки намагаюся пояснювати собі людською мовою: що, власне, відбувається? Про що цей закон із довгою складною назвою? Що саме зміниться в житті людей після його ухвалення?

Депутат більше не зможе порушувати ПДР і нецензурно "посилати" патрульну поліцію. Українці зможуть подавати законопроекти самостійно, не чекаючи, поки до них дослухаються депутати. Депутат захотів перейти в іншу партію – хай переходить, але йде з Верховної Ради.

Не можеш дати таке пояснення? Значить, сам не розумієш. Спитай колег з профільного комітету, уважно прочитай пояснювальну записку, поговори з фахівцями відповідної сфери. А може, ситуація заплутана спеціально? Адже чим складніше прописана процедура, тим більше шансів, що проста людина не розбереться в ній і звернеться до посадовця, щоб "порішати питання". Ми будемо "рішати" такі питання в інший спосіб – просто не будемо їх штучно створювати. Наш ідеал – "держава в смартфоні". Наш ідеал – це країна, в якої для корупційних дій немає причин.

Пояснення ми будемо давати не лише собі, а всім українцям. Зворотний зв'язок влади з громадянами працюватиме безперебійно. Ми не розглядаємо стіни Верховної Ради як затишну схованку. Нам комфортно в реальному світі. Наші депутати їздять у метро, ходять вулицями, спілкуються з людьми. Може, саме тому нам так легко було відмовитися від недоторканності та тих "бонусів", які до неї додавалися. Саме тому ми законодавчо прописуємо процедуру відкликання народних депутатів. Ну не може людина, яка постійно прогулює роботу, залишатися на своїй посаді. Правда ж, важко уявити таке в лікарні, школі або банку?

Інколи я чую критику на адресу емоційної поведінки Президента. На це в мене є відповідь: Володимир Зеленський – жива людина. В цьому секрет нашого успіху. Я теж залишусь живою людиною. І вимагатиму цього від кожного народного обранця. Сподіваюся, скасування недоторканності в цьому допоможе. Бо депутат – це робота, а не діагноз.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.