28 липня 2012, 03:33

''сяйво''. еще раз о подзабытом

в этом блоге я хочу разместить не свой текст. текст моего друга кости климашенко. мы довольно часто общаемся, и я хорошо помню, какие громы и молнии он метал из-за захваченного "сяйва". и каким разочарованием было, когда вместо старого книжного магазина открылся пошлый симулякр. страсти улеглись, все борцы переключились на другие объекты – благо, наша власть предоставляет достаточно поводов для гражданских протестов. но в этот фальшак, который открылся на месте бывшего книжного магазина под той же вывеской, действительно, заходить не хочется.

итак, слово автору:)

Боротьба, блокада, бутафорія

Усі двадцять років незалежності українці змушені спостерігати за руйнуванням та знищенням культурних цінностей. Об'єкти нерухомості, що колись належали державі, один за одним із статусу "безхозних" та занедбаних переходять у приватну власність, змінюючи свій первинний профіль. Там, де нещодавно продавались книжки, експонувались картини, демонструвались вистави, нині облаштували банки, ресторани та крамниці. І якщо в розвинених країнах світу культурологічний аспект та розвиток культурологічної інфраструктури є одними з пріоритетів у державній політиці, то керманичі України, які самі освічені лише на папері, потреби у цьому не бачать. І дуже показовою у даному аспекті є столична нерухомість.

Для міської громади Києва вже стало традицією споглядання масових громадських вуличних акції, направлених на захист історичного та культурного Києва. Майже щомісяця кияни, на чолі з діячами культури, виходять на вулиці, намагаючись вигризти у влади право на існування залишків культурної цивілізації міста. Інколи їм це навіть вдається, але здебільшого діалог міської влади з вітчизняною культурною спільнотою тримається на трьох "китах": боротьба, блокада, бутафорія. І ситуація постійно погіршується, оскільки під виглядом реконструкції та реставрації приміщень корупційна влада реалізовує програму комерціалізації колись державного чи то муніципального майна.

Цього року Київ ледь не втратив Пейзажну алею. На щастя, громада її відвоювала... Нещодавно справа дійшла й до реставрації чи то реконструкції подільського Гостинного двору.

Найпоказовішим прикладом бутафорського підходу до розвитку культурологічного об'єкту столиці є історія книгарні "Сяйво", що перебуває у власності територіального громади Києва. Два роки захоплена рейдерами книгарня не працювала, але, як потому прозвітували киянам, зусиллями голови КМДА Олександра Попова влада вдихнула в неї друге життя.

Дійсно, поважний Голова КМДА, маючи вільний доступ до муніципального бюджету "начинив" вкрадене у його трудового колективу приміщення книгарні інноваційними та коштовними "прибамбасами". Поклопотав про гламурний ремонт, при цьому не вагаючись зніс несучу стіну, зруйнувавши Ятку письменників; оформив доставку друкарського верстата "Xerox", який начебто може миттєво надрукувати будь-яку книжку на замовлення відвідувача, аби ж це було так!

Олександр Попов вкотре безглуздо витратив муніципальні кошти, але відвідувачів в книгарні за 8 місяців "успішного" функціонування не наколядував, як не наколядував й професіоналізм та досвід роботи з книжковою продукції для керівництва тепер вже "Сяйво книги". Пані директорка Людмила Волкова раніше заготовлювала металобрухт й не відає про такі банальні ознаки успішності книжкового бізнесу як широкий асортимент, гнучка цінова політика, акції, промо-події, наявність бестселерів й врешті команда кваліфікованих продавців.

Та й чи ставив Попов за мету зробити "Сяйво" прибутковим? Спостерігаючи за тим, що відбувається усі вісім місяців можна констатувати – ні! Завдання було поставлене інше: створити ілюзію роботи магазину до тих пір, поки киян не зацікавить якась інша болюча проблема, а тоді, тихом-нишком передати приміщення тому, кому треба. І хай потому люди бунтують. Тоді вже – байдуже!

Насправді, мене не здивував вибір Попова який публічно збрехав про стовідсоткове працевлаштування екс-команди "Сяйво" та пристроїв на посаду директора книгарні дружину одного із своїх "корешів" по службі. Яка різниця хто тимчасово імітуватиме діяльність, адже доля "Сяйво", на його думку вирішена, а муніципальні гроші, за рахунок яких утримується псевдо-книгарня – така дрібниця в порівнянні з бюджетами інших бутафорських проектів недомера.

Бутафорію проекту "Сяйво книги" доводять й порцелянові ляльки, що рясно розмістились за периметром зали та на підвіконнях, середня вартість яких становить 3-5 тис. гривень. Бутафорія відчувається усюди навіть в повітрі, підтверджуючи ствердження колег, які впевнені що доля "Сяйва" в якості книгарні триватиме рівно стільки, скільки триватимуть суспільні рефлексії, що перешкоджають її перепрофілюванню. Але, Олександру Попову слід затямити, що історія боротьби книгарні "Сяйво" за право на існування вже міцно закріпилась у свідомості прогресивних українців та стала уособленням загальної боротьби культурної спільноти з малограмотними та корумпованими чиновниками. Завдяки цьому, вона не сходитиме зі шпальт ЗМІ допоки Суди України не приймуть справедливе і єдине законне рішення щодо повернення справжньому колективу книгарні "Сяйво" права на подовження оренди приміщення, а також вкраденого під час рейдерської атаки майна ТОВ "Книгарня "Сяйво", на суму понад 5 млн. гривень.

Взагалі-то, поняття бутафорії останнім часом характеризує багато аспектів суспільного життя українців. І мені шкода що на фоні загальної соціально-правової вакханалії, більшість з громадян зневірились у рівності перед законом, не готові до демократичних перетворень й змушені перетравлювати підміну понять та цінностей. Актуальним підтвердженням тому є ситуація під Українським домом, де спротив "колісніченко& ківаловському" закону вчиняли переважно 20-річні студенти та купка митців, а депутати, що заради піару оголосили голодування, давно відчалили на відпочинок.

Костянтин Клімашенко

Громадський захисник книгарні "Сяйво"

powered by lun.ua

еврейские впечатления от майдана

меня спрашивают о моих еврейских ощущениях от майдана. нет у меня никаких еврейских ощущений от майдана. я конечно чувствую себя на майдане евреем...

как провести вечер

господа! вчера я провел вечер в отличной интеллигентной компании старых друзей и единомышленников в самом центре города киева. немного создавали ощущение дежа-вю речи политиков с незатейливой риторикой прошлого майдана и детсадовскими кричалками, но это можно стерпеть и простить, в целом осадок приятный, думаю сегодня прийти туда же, чего и всем желаю...

антисемит франко

как пишет "истправда", http://www.istpravda.com.ua/short/2013/10/23/138270/ живущий с 1970 года в вене бывший одессит эмиль лянгерман, отягощенный вполне узнаваемыми эмигрантскими стереотипами, хочет снести памятник ивану франко в вене...

они становятся народными героями.

они становятся народными героями. вчера смело назвали жыдов жыдами. злочинна влада не возмутилась. она и так знает, что жыды – это жыды. сегодня напали на страшных пидэрасов и злобных кавырялок...

о семантике, семиотике и некоторых аспектах правописания

я давно хотел поделиться эмоциями по поводу электоральных успехов партии "свобода" и не менее любимых мной коммунистов. написать о том, что опыт тоталитаризмов двадцатого века никого ничему не научил, что не зловредно-абстрактный "неолиберализм" вытесняется с электорального поля, а выстраданный здравый смысл, базовые нормы цивилизации, просвещенческий проект, наконец...

тренды сезона: пропаганда гомосексуализма и клевета

сегодня мне позвонило какое-то чмо с одного одесского местечкового интернет-портала. чмо спросило. как я отношусь к закону о запрете пропаганды гомосексуализма...