"Українізаторам" – "українізація". Українцям – національне відродження. У кожного свій шлях.

У програмі "Свобода Слова" в ефірі телеканалу ICTV я закликала "вивчати Україну і вивчати свої корені чим глибше, тоді ми зрозуміємо, хто ми є насправді".

Саме це і я розумію під поняттям "зняти шаровари". На жаль, не всі це почули, і не всі, хто почув, зрозуміли...

Мені прикро, що українська журналістка не помітила цього мого заклику. І не змогла відділити зерно від полови. Мені це дуже боляче. І я шокована, що ми між собою не можемо знайти порозуміння.

Мене дуже вразив коментар моєї доброї подруги і знаної української журналістки Наталії Балюк, який вона розмістила у блозі Високого Замку. Це коментар у відповідь на мої слова у програмі.

Мені байдуже до російських пропагандитських медіа, які розганяють все за стандартними для них брудними технологіями. Але мені не байдуже, коли таке пише моя близька подруга, яка знає всі мої проекти, яка пам'ятає наш "Тур по Замках України", та як ми відроджували Різдвяні традиції, безліч експедицій в Карпати та актів народної дипломатії, які ми з командою здійснювали для збереження не тільки нашої культурної та історичної спадщини, а для й збереження країни, як такої. Ми з командою доклали всі зусилля, щоби в Україні успішно відбулося "Євробачення". Більше того, зараз я в процесі підготовки великих культурних проектів на наступний рік. І все це на користь та в ім'я України.

Мені прикро, що після всього цього, Наталія Балюк просто не подзвонила мені (хоча має всі мої прямі контакти). Мене обурює і засмучує, що українські журналісти не в стані розібратися в суті слів і часто судять зі шпальт чужих газет, а не власним розумом і журналістським професійним хистом.

Цього понеділка редакція програми запросила мене на прямий ефір для участі в обговоренні, присвяченому річниці початку Майдану.

І я прийшла виключно заради цього. Тема Майдану мені болить. І мене не влаштовує той рівень суспільної та медійної уваги до цієї теми, який зараз є, його недостатньо.

Водночас, вже не в контексті Майдану, ведучий запитав мене (дослівно): "Після Революції Гідності українська гуманітарна сфера переживає Ренесанс: держава підтримує українську музику, кіно, розвивається книговидавництво українською мовою, освіта. Але водночас звучать експертні оцінки, мовляв, є такі побоювання, що люди на Сході можуть побоюватися цієї українізації і виступати (явно чи не явно) проти неї..."

(Тобто слово "українізація" прозвучало безпосередньо у питанні самого журналіста програми).

Я на це відповіла, що я проти будь-якого розколу між українцями. Мистецтво покликане об'єднувати, об'єднувати всіх українців. На Сході дуже багато людей, "які прекрасно знають українську мову, прекрасно нею говорять, прекрасно співають українські пісні, прекрасно святкують українські свята". Цим людям нічого не треба нав'язувати. У ефірі дослівно прозвучала фраза, що "я взагалі проти такого СЛОВА, як "українізація"", тому що існувало таке поняття, як русифікація, що дійсно було нав'язуванням.

Я перш за все виступаю за те, щоби українське було в нашому повсякденному житті без нав'язування. Щоби все, що ми називаємо "українським" стало нашим сенсом. Ми маємо не на один день по вказівці вдягати вишиванки, а це має бути в нашому серці, українські пісні мають звучать на всіх святах та подіях будь-якого масштабу не за вказівкою, а цілком природньо, бо не може бути інакше. Українські колядки стануть невід'ємною частиною Українського Різдва на телебаченні, на радіо, в наших оселях та серцях. Українські книги стануть бестселерами, а українські фільми – блокбастерами, вибачте за запозичення. Я за те, щоби ці процеси відбувалися по-справжньому. Ці процеси і так є народними. Якщо ми подивимося сьогодні на Україну, вона і так проукраїнська. А яка ще? Ті, хто вважають інакше, ті вже в минулому. Вони прогавили історичну мить, момент, добу, коли "українськість України" стала невідворотною і остаточною. Навіть ті регіони, які не розмовляли українською, заговорили українською і почали мислити українською. Ті люди, які не співали українські пісні, почали їх співати. Ті музиканти, які не писали української музики, почали її писати. Це величезний народний поступ, рух, цивілізаційний напрям. Напрям, від коріння родового дерева до Неба, Волі, Самовизначення.

Сьогодні "українство" та "українське" має великий злет. Тому нам і не потрібне саме слово "українізація", тому що цей термін – це пережиток радянської термінології, що асоціюється з насиллям, диктатом, нав'язуванням псевдокультури. І саме це я розумію і під "шароварщиною", яка не має ніякого відношення до автентичності та істинного українства. Я не проти шароварів, я проти поняття, яке стало болісним штампом для української "ручної" культури радянської доби.

Я хочу подякувати виданням, які захотіли розібратися з тим, що саме я мала на увазі, і взяли в мене окремий коментар.

Окремо хочу подякувати думаючим українцям і навести коментар з однієї української спільноти:

"I concur with Ruslana. "Шаравари" is a metaphor for low-grade interpretations of Ukrainian culture. It refers to the pseudo folkloric kitsch promoted by colonized Ukrainians. This is not Ruslana's term; it has been around since the early XX-th century."

P.S. У правових державах за викривлення прямої мови подають до суду.

P.P.S. У правових державах некорумповані суди. Тому в нашому випадку лишається обмежитись блогом.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.