Національні інтереси чи інтереси Потураєва-Санченка? Складне питання українського парламентаризму 🙂
Я вас всіх вітаю і хотіла би, щоби тон нашої розмови був доволі гострий.
Події в Україні і навколо наших кордонів не сприяють фокусу суспільства на другорядних для долі держави питаннях.
Не на часі зараз "переливати з пустого в порожнє", спростовувати маячню опонентів, доводити очевидні речі та факти.
Абсолютно не на часі "перемелювати", що було і навіть що є. Все залишає свій слід в історії, а час відчиняє таємні двері, робить зрозумілими мотиви, розплющує замилені очі.
Зараз на часі говорити, що буде...
Не одним хлібом ми живемо... але й музикою. Ми, українці, завжди жили не тільки хлібом. Ми жили музикою. Для нас музика, наша культура і традиція – не пустий звук, не пусте слово. Це – наші гени. Ми – такі. Ми на Майдані стояли з піснею. І вона допомогла нам вистояти...
Вистоїмо ми і зараз. Якщо треба буде почекати день, місяць, каденцію, дострокові вибори, недострокові... Без різниці.
Закон 5572, який під "шумок віп-голосування від Офісу Президента та дружні прохання від певних медіагруп (насправді групи) до певних фракцій (насправді фракції) " намагались прийняти, та під той самий "шумок" намагаються не дати скасувати – це просто ганьба. Це ж роялті українських та світових правовласників, а не черговий "розпил" державного бюджету! Але, як кажуть, – пороблено. Закон 5572 – це ганьба для українського парламентаризму, ганьба для української конституційної та владної системи, ганьба для всього того, що ми розуміємо під словом "закон".
Коли під зацікавленість певної групи людей з певними інтересами, далеко не національними, і далеко не благодійними, перекроюються закони, беруться невластиві органу влади повноваження, ангажуються спецслужби і силові органи, підключаються персони, що не мають ні експертизи, ні відношення, ні розуміння процесів... Що це взагалі таке? Як називається?
Попри енергетичну кризу складається враження, що недалекий той час, коли в Україні розквітнуть банани. Вибачте за сумний жарт.
Мені здається, що на депутатів або здійснювався тиск, або ж це завідомо упереджене ставлення. Не справедливе і не об'єктивне. Заангажоване.
Я можу собі дозволити так сказати на прикладі цієї ситуації і по відношенню до поведінки мого, як я вважала, друга – депутата і патріота Володимира В'ятровича, якого я знаю дуже довгий час. То ж що говорити про інших депутатів, які проголосували за "закон Потураєва"?
Коли я виступала на українських каналах, я ще сподівалася, що я зможу якимось чином достукатися і мене депутати почують...
Чули. Бачили. Але "закрилися"... Чому? Значить був тиск? Значить було упереджене ставлення...? Значить була "мотивація".
Коли я востаннє бачила Президента Володимира Зеленського (це було в День Незалежності), я тоді щиро сказала: "Я пропоную свій час і свій досвід і свої сили для того, щоби вирішити питання, поки воно ще не в тупіку, – питання авторського права в Україні". Мені здалося, що Володя тоді був доволі конструктивно налаштований і його дійсно хвилювала ця тема. Мені здалося, що мене закличуть до столу переговорів. Як фахівця. Як людину, яка, мабуть, все ж щось зробила для своєї країни музикою (і не тільки музикою, а й своєю активною соціальною громадською позицією, що було доведено на практиці, не на словах, а на ділі).
Сьогодні ж я можу сказати нашому Президенту наступне: "Володя! Сьогодні, от сьогодні, ситуація вже в тупіку!". Тепер я констатую цей факт. Пройшло кілька місяців і ситуація все ж таки зайшла в тупік.
Тепер я хочу пояснити свої слова:
Як ви думаєте, якщо хтось веде проти нас, авторів та артистів, якусь гру, ми будемо дивитися на це мовчки?! Ні! Ми будемо боротися! Однозначно будемо боротися.
Ми знаємо, що порушена Конституція, зокрема, конституційна реформа від 2018 року, що можуть підтвердити фахівці, які брали участь у цій реформі.
Однозначно порушено закон. Порушена сама процедура: акредитація відбулася, її заднім числом скасовано, прикрившись "законом Потураєва".
Нам сказали, що це "реформа". Ні, це не реформа! Це "схематоз".
Це просто прикриття словами. А на практиці і на ділі це зовсім інші "кулуари".
Двоє заангажованих і відверто зацікавлених депутатів, Потураєв і Санченко, вносять абсолютно лобістський для кіл, які вони представляють, законопроект. Неприкрита нічим корупція в українському парламенті, яку намагаються запхати в кулуари подалі від суспільної уваги під прикриттям двох-трьох медійних облич.
Чому "кулуари"? Тому що всіх нас виставили за двері і не пустили за стіл перемовин. Натомість опосередковано в Офісі Президента вирішили питання на свій розсуд, як вважали за потрібне. Без нас. Без учасників цієї індустрії. Без тих, хто творив, творить і творитиме.
Як ви думаєте, чи це справедливо...?
Мені хочеться запропонувати:
Давайте прямо зараз публічно подивимося, хто в Україні з авторів за останній період отримав гроші за авторські винагороди, а хто ні.
Давайте розберемося зараз з цим вибірковим каталогом!
Я готова викликати ту організацію колективного управління, яка збирала роялті (відрахування за авторські права) за останній період часу, запросити її до діалогу на будь-який медіа-ресурс і запитати, чому одні отримали гроші в такому розмірі, а інші не отримали в такому розмірі. Як це взагалі можна пояснити?! Давайте розберемося публічно!
Я хочу звернутися до чинної влади і безпосередньо до Офісу Президента:
Ви взагалі розумієте, що таке діяти в національних інтересах?
Ви розумієте, що потрібно займати позицію не окремих авторів, не окремих продюсерів, не окремих компаній і не окремих медіа, а вирішувати питання всією музичною індустрією, долучивши всіх українських музикантів-авторів, всіх до останнього, хто написав хоча б одну українську пісню? Це буде справедливо. А ви ж вирішили питання "законом Потураєва", прикрившись реформою, в інтересах окремої групи людей. Тим самим ви підтвердили, що ви "заангажовані". Ви вчинили суб'єктивно. Ви розкололи цим ринок. Ви розкололи українське суспільство. Ви розкололи українську музичну індустрію. Ви розкололи українських авторів на "наших" і "не наших". Це справедливо?! Це показує ваше відношення до української музики, до таких людей, як я, і ваше ставлення до того, що такі люди, як ми, зробили.
Ще не пізно сісти за стіл переговорів. Ще не пізно вивести ситуацію з тупіка. Ще не пізно, якщо ви відкриєте очі і вуха і почуєте нас, а не будете виставляти за двері і вирішувати питання самостійно...
Я хочу додати наостанок:
Ми всі любимо українську музику. І знаємо, що вона несе мир і зцілення для наших сердець. І завжди буде нести. Питання української музики – це аж ніяк не питання ворожнечі всередині нашої країни. Для того і був Майдан, щоби ми завжди знаходили спільну мову у своїй державі, чого би це не стосувалося. Нам дійсно є, з чим воювати. І це явно не питання української культури, української музики і України. Тому що культура і музика, як і мова, – це і є фундаментальна основа держави. Якщо її будувати, то українською музикою не можна нехтувати і вирішувати питання так, як це робиться зараз. Це ганьба!
Я вірю і закликаю Президента, Офіс Президента і Верховну Раду, а також всіх дотичних до цього питання, переглянути ваше рішення і ваші дії, тому що ви зробили помилку.
Ви її зробили, і ви її маєте виправити.
А ми все ще готові приділити свій час і діяти в інтересах української музики.
Сумнівний, лобістський, корупційний закон 5572 ще не пізно скасувати.
Ще не пізно створити нормальні умови для роботи всього ринку авторських прав в Україні, а не "сприятливі" умови для заангажованої певними депутатами та їх партнерами структури.
Якщо це моє звернення вчергове залишиться непочутим сучасниками у владі, шановні майбутні народні обранці, сприйміть це моє звернення, як звернення до майбутнього Парламенту та майбутнього Президента.
Я невиправний оптиміст і вірю в велике майбутнє моєї держави!
