Станіславський би плакав...
Фільм "Мелодія для катеринки" ("Мелодия для шарманки" в оригінальній версії) спричинив стан глибокого необоротного когнітивного дисонансу і ряд запитань на кшталт "Що це?" і "Як з цим жити далі?" Грішним ділом навіть подумала, що Муратова почала впадати в маразм.
Не скажу, що любити Кіру Муратову – хороший тон, але десь близько до того. Ну як любити Джармуша чи Кім-Кі-Дука, Годара чи Озона, Ейзенштейна чи Дреєра... і ще купу більш чи менш попсових загальновідомих прізвищ.
Як людина вихована – хорошого тону дотримуюсь. Щиро. Я справді дуже люблю фільми Кіри Муратової. Навіть більше скажу: крім Довженка і Параджанова це чи не єдиний відомий мені український режисер. Ну, бо ви в курсі: є режисери, а є режисери.
Але останній її фільм "Мелодія для катеринки" ("Мелодия для шарманки" в оригінальній версії) спричинив стан глибокого необоротного когнітивного дисонансу і ряд запитань на кшталт "Що це?" і "Як з цим жити далі?"
Грішним ділом навіть подумала, що Муратова почала впадати в маразм.
Світлою плямою були хіба лише Делієв у образі блаженного бомжа і прекрасне рондо в стилі Йонеско "Эти огурцы маринованные или соленые? Эти огурцы маринованные или соленые? Эти огурцы маринованные или соленые?"
Минуло півроку, речення про огірки впевнено прижилося в моєму сімейному побуті, життя минало без викрутасів, аж поки одного разу в маршрутці в голову не прийшло кришталеве розуміння.
Недаремно весь фільм хочеться кричати за Станіславським "Не верю!"
А вірити і не треба – це фільм про брехню. І сюжет тут по барабану.
Кода:
Крім власне тексту вище, той-таки хороший тон наказує привітатися і сказати щось а ля "Ось мій блог, я тепер тут щось писатиму"
Так от: ось мій блог, я тепер тут щось писатиму.
