Диво та Голодомор

У моїй родині є майже чарівна історія, що трапилася під час Голодомору. Звісно, поєднання слів "чарівний" і "Голодомор" – немислиме в сучасному контексті. Але нехай це буде моїм особистим замінником церковних панахид, моїм особистим світським способом згадати.

Жіноча гілка батькової родини корінням сягає глибоко в Маріупіль і Бердянськ.

Прадід Василь Варфоломійович Головко працював бухгалтером у селах Бердянського району. В 30-ті в пошуках кращої роботи прадід і його дружина Агафія переїхали в Маріуполь. Родина купила хатку в передмісті.

Коли почався Голодомор, однієї ночі прабабусі наснився сон. Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною".

Вранці прабабуся розповіла про сон. Прадід декілька днів матеріалістично вагався, чи варто псувати стінку, а потім таки взяв сокиру і спробував стукнути.


Пробив дірку – виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно. Завдяки цьому родина протрималася та продовжила свій шлях.

Кажуть, до родини Василя Варфоломійовича в хаті жила заможна родина. Імовірно, розкуркулена чи репресована. На жаль, про цю родину нічого не відомо.

Кода:

Історію мені розповів тато, йому – його старший брат, якому одного разу ніби випадково про це розповіла матір, тобто моя бабуся.

Як бачите, пам'ять не передалася прямо – їй довелося пройти довгий шлях і багато фільтрів. Так рухається пам'ять чи не в кожній родині – криво.

А ви вже поговорили зі старшими родичами? Якщо ні, то хапайте тортик і диктофон – і гайда в гості.